Вічна суперечка добра і зла (по роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”)
Питання гріха і чесноти – одне з так званих вічних питань, що мучили людство протягом століть. Багато хто намагався знайти остаточне, останнє рішення цього питання. У російській класичній літературі чимало сил було покладено на те, щоб з’ясувати, як співвіднесений гріх і чеснота, де грань, за якою чеснота стає гріхом. Кращі зразки такого аналізу можна знайти, у творчості Федора Михайловича Достоєвського. Роман “Злочин і покарання” – один з найвідоміших добутків письменника, що здобув світову славу. У центрі роману – образ Родіона
Для Раскольникова чеснота і гріх залишаються абстрактними категоріями, зміст яких лише в стримуванні глибинних поривів вільної людської індивідуальності. Але вбивство з ідейних міркувань, вчинене їм, виглядає безглуздо. Причина цього, імовірно, у тім, що герой “Злочину і покарання” поставив собі занадто неблагородну мету. Однак гріх вбивства, будучи скоєним, обтяжує Раскольникова, і герой переживає страшні щиросердечні мучення. Рішення Раскольникова настільки ж безглуздо, як безглуздий сам його злочин.
Ні, просто за тисячоріччя своєї історії людство виробило правила поведінки, виконання яких дозволять суспільству гармонійно і вільно розвиватися, іти по шляху прогресу. Особисто для мене гріх і чеснота – дуже важливі поняття. Я вважаю гріхом те, що приносить шкоду навколишнім, робить їх нещасними. Чеснота ж для мене – це доброзичливе і чесне відношення до інших людей, засноване на взаємодопомозі і взаєморозумінні. У складному і мінливому сучасному світі дуже важливо мати власне розуміння категорій гріха і чесноти. Саме це дає людині можливість правильно знайти своє місце у житті і бути гідним членом суспільства.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)