Художня своєрідність роману “Злочин і покарання”

“Злочин і покарання” – перший із серії знаменитих романів Достоєвського, що ввійшли в золотий фонд світової художньої літератури. На перший погляд може здатися, що сюжет “Злочину й покарання” укладається в стандартну схему так званого “карного роману” з його обов’язковими компонентами: злочин, убивця, слідчий…

Але в карних романах сюжет звичайно тримається на таємниці: особистість злочинця звичайно з’ясовується лише на останніх сторінках добутку. Тим часом у романі Достоєвського читачеві із самого початку відомо, хто зробив убивство. Письменник виділяє не авантюрний аспект теми злочину, а морально^-психологічний. Достоєвського цікавить не стільки саме по собі вбивство, скільки його причини, джерела. На першому плані в нього таємниця психологічна, пов’язана з образом головного героя. Гранична напруженість сюжету виражається в нагнітанні найгостріших драматичних ситуацій, що відбуваються зримо, буквально на очах у читачів: убивство баби-лихварки й нещасної Лизавети, відхід Соні на вулицю, самогубство Мармеладова, смерть Катерини Іванівни, самогубство Свидригайлова. Оповідання носить чітко виражений драматичний характер. Діючі особи різко протипоставлені один одному, суперечки між ними носять не побутовий, а ідеологічний характер, полеміка розкриває протилежність характерів персонажів

В “Злочині й покаранні” Достоєвський застосовує особливу форму оповідання, що одержала в науці назва “невласно-пряме мовлення”. Оповідання ведеться від імені автора, але як би через призму сприйняття Раскольникова. Увесь час чуються не тільки його думки, але навіть і його голос. І хоча це не є його монологом, постійно зберігається враження напруженого ритму внутрішнього мовлення Раскольникова. З першої ж сторінки навколишній зовнішній мир включений у процес самосвідомості героя, незмінно переводиться з авторського кругозору в кругозір Раскольникова. Тому читач мимоволі виявляється залученим у процес співпереживання, випробовуючи всі почуття, які виникають у героя по ходу дії

Зображення психології людини у романі також гранично драматизировано, тому що герої Достоєвського завжди одержимі, “ідеєю-пристрастю”, що виражається в напружених драматичних ситуаціях. Складність і суперечливість внутрішнього миру героїв, властивий їм самоаналіз, що приймає нерідко самі болісні форми, сполучаються з ретельним аналізом зовнішніх, об’єктивних причин, під впливом...

яких формуються думки, ідеї, дії тих або інших персонажів. В “Злочині й покаранні” відсутні традиційні для російської літератури пейзажі, що заспокоюють, заспокійливі душі героїв, часто конфронтуючим своїм спокоєм і красою щиросердечному сум’яттю або тривозі. У Достоєвського немає також опису парадного Петербурга з Невським проспектом і Мідним вершником. У письменника свій Петербург – місто із брудними провулками, темними дворами, похмурими сходами; місто, описаний з конкретними побутовими подробицями й разом з тим нереальний, фантастичний, що дає подання про ту атмосферу, у якій могла зародитися в Раскольникова думка про його фантастичний злочин. “Я люблю,- визнавався герой роману,- як співають під шарманку в холодний, темний і сирий осінній вечір, неодмінно в сирий, коли у всіх перехожих блідо-зелені й хворі особи…” І самогубство Свидригайлова відбувається в мрячну дощову ніч, коли будиночки із закритими ставнями дивилися унило й брудно, а холод і вогкість уже проймали його тіло…

Задушливе вузьке життєвий простір оточує героїв Достоєвського, і здається, що ніколи їм з нього не вибратися на широкий і вільний простір. Символічно щодо цього опис житла Раскольникова (кімната, схожа на шафу) або Соні (кімната, що мала вигляд неправильного чотирикутника, що надавало їй виродливий вид). У цей простір, що складається з “жахливо гострих” і “занадто бридко тупих” кутів, утиснута їхнє життя, і вийти з нього вони не всостоянии.

Одним з перших у світовій літературі Достоєвський розповів про трагізм мислячої людини, що, переживаючи розлад з буржуазним суспільством, заперечуючи його несправедливість і зло, сам відчуває в собі вантаж породжених цим же суспільством ідей і ілюзій. На цьому грунті можуть виникати індивідуалізм і анархізм, здатні виправдати будь-які злочини, затвердити принцип “уседозволеності”. Значення роману “Злочин і покарання” виходить за межі свого часу; він звернений і в майбутнє, попереджаючи про гибельности індивідуалістичний бунт, про ті непередбачені катастрофи, до яких можуть привести новоявлені Наполеони, що нехтують мільйони простих людей, їх законнейшие й природні права на життя, волю й щастя.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...
Художня своєрідність роману “Злочин і покарання”