“У нас єдина мета – Україна свята, нездоланна ніким і ніколи”
Українська земля пройшла війни та мир, поразки та перемоги, пишалася вірними синами та доньками, чарувала світ своїми запашними паляницями та мелодійними піснями. Вона була і залишається вірною матір’ю українців, які свято шанують і люблять її. Г я вірю, що ця любов не зміниться з плином років, а з висоти на нас завжди дивитиметься лагідне зоряне українське небо.
Небо України може пригадати усю нашу історію. З його пам’яті неможливо стерти величні бої козаків, коли вони, не вагаючись, віддавали своє життя заради волі рідної Батьківщини.
Хто вип’є раз Дніпрової води,
Тому ніколи Київ не забути.
Настає ранок, прокидається природа. Прокидається небо, жовтіючи від яскравих променів сонця. Це український
Боронити довелося майже повсякчас. Звідусіль йшли на родючу українську землі незчисленні завойовники, щоб стати власниками щедрої землі. Але усі їхні спроби виявилися марними. Не міг допустити волелюбний народ, щоб його ненька – Україна схилялася перед кимсь на коліна, ставала годувальницею нахабних поневолювачів. Тому завжди, за будь-яких обставин, українці намагалися відстояти свої права, захистити рідну землю. Згадаймо слова Василя Кравчини з кіноповісті Олександра Довженка “Україна в огні”: “Ми б’ємося за те, чому нема ціни у всьому світі, – за Вкраїну, за єдиний народ, що не знайшов собі в століттях Європи людського життя на своїй землі, за народ розторсаний, роздертий”. Ці слова ведуть змучених, скривавлених солдат у бій, можливо, для них останній.
Так, нашій країні довелося багато чого пережити: і підступні зради, і криваві війни, і страшну розпуку, і нелегкі роки поневолення. Але ми усе ви – тримали, не зламалися, а стали ще міцнішими, ще дужчими, щоб будувати нову Україну – самостійну державу, здатну бути однією з найкращих та найвеличніших держав світу. Такою, про яку мріяли наші предки, якою бачили її наші видатні письменники та поети. Дзвенить у грудях, коли читаєш знайомі рядки:
Пахне хвиля Дніпрова, мов сіно,
І гойдається в даль степову,
Україно моя, Україно,
Я для тебе на світі живу!
Українське небо… Про нього стільки складено пісень, йому стільки присвячено оповідань та новел! Воно чарувало наших предків, воно дарує радість споглядання й нам. Воно – свідок минулих століть і сучасник нашого буття. Його неможливо не любити, бо це означає зрадити рідну землю, яка гідна стати найкращою з держав. Тому я з радістю й якимось невимовним хвилюванням дивлюся на українське небо, що завжди буде чарувати всіх українців своєю надзвичайною красою.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)