Україна в огні – неприхована правда про війну

Олександр Довженко в своєму “Щоденнику” записав: “Мені важко од свідомості, що “Україна в огні” – це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо”. І сама назва твору “Україна в огні” готує читача зустрітися з трагедією народу, печаллю, сумом і смертю. Не можна спокійно читати Довженків опис: “Високе полум’я гуло у саме небо, тріщало, вибухало глухими вибухами, і тоді великі солом’яні пласти огню, немов душі українських розгніваних матерів, літали в темному димному небі і згасали далеко в пустоті

небес… Горіло все… Усе гинуло…” І таких жахливих картин пожеж у кіноповісті багато, за їх допомогою автор хоче показати страждання своєї країни, муку її синів і дочок, трагедію держави. “Світе мій убогий! Де на тобі пролилося стільки крові, як у нас на Україні? Де стільки передсмертних криків, сліз, відчаю? Горе розлилося по недобитих вокзалах”, – читаємо у кіноповісті і бачимо сплюндровану землю, безутішних матерів та вдів, відчуваємо їхнє горе.

“Україна в огні” не сподобалась Сталіну, бо в ній – розповідь про війну, яка болем озивалася в серці кожного, бо не співав О. Довженко слави “батькові

народів”, бо гіркими сльозами плакав над долею українського народу. Жіночі образи твору символізують долю України, розтерзаної фашистами. А доля родини Лавріна Запорожця – це доля всього українського народу, мужнього, нескореного і героїчного, адже навіть ворог високо цінує мужність цього народу.

О. Довженко, як безпосередній свідок і учасник фронтового життя, усвідомлюючи руйнівну суть війни і маючи геніальну здатність оцінювати реальну дійсність у нерозривній єдності минулого з майбутнім, засуджує війну і уславлює народ-переможець, схиляється перед його мужністю і героїзмом. Кожним рядком кіноповісті він показує безглуздість війни та її жахливі наслідки. Читаючи твір, переосмислюєш мудрі слова митця: “Багато благородної праці, багато ласки, добра і доброї згоди треба збагнути, знайти і принести в життя, щоб загоїти якось душевні каліцтва і рани людські”.

Як палко треба любити Україну, яким чесним та мужнім бути, щоб написати “Україну в огні”! У своєму “Щоденнику” за 26 листопада 1943 року Довженко зробив такий запис: “Мені важко од свідомості, що “Україна в огні” – це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо”. Через те, що весь твір з першого до останнього рядка пронизаний правдою, його замовчували так довго. Тільки 1966 року уперше кіноповість було надруковано, але й після такої довгої мовчанки у ній було багато цензурних купюр. Жаль, що за життя автор не побачив свого твору. Ця кіноповість у творчій біографії Олександра Довженка посідає особливе місце, це один з найкращих його творів.

“Україна в огні” – твір про трагедію українського народу. Сьогодні цілком аргументовано дослідники стверджують, що сталінський режим був жорстоким, антинародним.

Злочинне нехтування життями людей призвело до численних трагедій, непоправних втрат, катастроф, смертей у ході війни.

Для Олександра Довженка завжди найбільшу цінність у житті мала людина. Усією своєю творчістю він принципово обстоював твердження, що людина – особистість. Людина – не гвинтик. Вона неповторна. До такої думки автор підводить читача через використання загостреної полемічності: Христина Хуторна і прокурор Лиманчук, Лаврін Запорожець та Заброда, автор полемізує з фон Краузе. Слід зауважити, що О. Довженко ставить у полярні позиції полемізуючих.

У Олександра Петровича є одна любов і молитва – це рідна Україна, тому центральним образом твору є саме вона, тому болить авторові, коли рідний край став руїною, тому ненависть його невгасима до тих, хто топче кованим чоботом рідну землю, поплюжить її, обливає кров’ю. Найстрашніше – це бачити дітей-калік, згвалтованих дівчат, скупі старечі батьківські сльози над могилою сина. Все це – Україна в огні. Це – найтрагічніші сторінки Великої Вітчизняної війни.

Без перебільшення можна сказати, що всі твори мистецтва про війну славили Сталіна, а ось знайшовся сміливець Довженко, що знехтував цим. Розплата була надто жорстокою, бо цей твір про війну міг бути удостоєний світовим мистецтвом високої нагороди, як, скажімо, “Земля”, але про нього мовчали довго, понад двадцять років.

Для Довженка суттєвою була тільки правда і більш нічого, крім правди. Для нього Україна – це українці. Тому в центрі твору – трагічна доля Лавріна Запорожця, простого селянина-хлібороба, що уособлює собою долю всього українського народу. Найтрагічнішою сторінкою історії України є доля жінки на війні. Тут Тетяна Запорожець – берегиня роду. З особливою привабливістю змальовано образ Олесі, а образ Христі – особливий. Саме він, на думку автора, є найтрагічнішим, бо це – сама Україна, яку кинуто під ноги виродкам-фашистам. Доля жінки в окупації, жінки-полонянки. Його героїні не стають на шлях активної боротьби, але людську гідність не втрачають у тій страшній веремії, початку війни. Устами Лавріна Запорожця Довженко закликав, “якщо й судити людей, то по закону народного лиха”. А це значить, що слід бути гуманістом, ненавидіти будь-яке насильство. Олександр Петрович вірить у те, що хай дорогою ціною, але біда навчить, мусить навчити шанобливого ставлення до людини.

Кіноповість “Україна в огні” була одним з перших творів, в якому на тлі смертельного двобою з фашизмом принципово ставились проблеми гуманізації суспільства й особистості, заперечення війни, вперше заперечувалися постулати сталінізму.

І коли сьогодні говорять про те, що треба встановити пам’ятник Сталіну в Севастополі, то в пригоді стають для молодого покоління такі творі, як “Україна в огні” Довженка – хай уважно вчитуються у ці безсмертні рядки.






Я хочу стати художником твір.
Україна в огні – неприхована правда про війну