Твір на тему: “Мої орієнтири”
Кожен день і кожну хвилину ми здійснюємо різні дії, ми реагуємо на навколишні подіїє, людей, вчинки – хтось робить подвиги заради коханих, а хтось грубить перехожим на вулиці.
У житті нам нерідко доводиться приймати складні, іноді ризиковані рішення. Людина завжди стоїть перед вибором, але часом самий, здавалося б, вірний вибір буває зробити вкрай важко. І кожна наша дія має мотивацію, кожне наше рішення обгрунтоване.
Всі люди рано чи пізно задають собі питання: навіщо і чому я це зробив? Відповідь на це питання дуже важлива для того,
Здавна визначальним життя аспектом вважалася віра. Кожному з нас потрібно у щось вірити – це як рефлекс, що оберігає нас. Деякі речі неможливо довести або пояснити, в них потрібно просто повірити. Віра дає стимул рухатися, пояснює незрозуміле і дозволяє бути впевненим у тому, в чому сумніваєшся. Отже, в першу чергу, мною рухає саме віра, яка живе всередині. Це може бути віра в людину, у вчинок, в себе, у що б там не було, але це віра.
Важливим фактором,
Усвідомлюючи все це, я все одно стою на тому, що для мене краще відчувати ці злети і падіння, переживати і радість, і жаль, ніж підкорятися всім правилам, уникати ризику, небезпек і бути тихою сірою мишкою.
Будь-які почуття, хороші чи погані, впливають на мої вчинки. Адже всі найпрекрасніші і найжахливіші речі були створені під владою емоцій. Саме емоції дозволяють нам відчути щастя.
А що таке щастя? Це питання кожен з нас задавав собі не раз. Людина, оцінюючи своє життя, може помилково вважати себе щасливим або нещасним, але ж щастя – це поняття короткострокове. Неможливо бути завжди абсолютно щасливим.
Коли в твоєму житті сталося щось хороше, приємне, радісне, ти відчуваєш задоволення. Можливо, це і є щастя, чи це просто емоції? Мені здається, я буваю щаслива досить часто, так як намагаюся радіти кожній дрібниці у житті.
Третім покажчиком по життю мені служать відносини. Вони бувають різні: родинні, дружні, любовні, стосунки з колегами, сусідами, домашніми улюбленцями і багато інших. У кожного з нас вони є, але навіщо вони нам потрібні?
Людина потребує підтримки та спілкування. Кожному з нас необхідна хоча б одна розуміюча людина, що дорожить цими відносинами, для того щоб не формувалося почуття самотності. Ми живемо в соціумі, і щоб вижити, нам потрібно підтримувати зв’язок один з одним. Поодинці кожен з нас – ніхто!
Суспільство, яке формувалося століттями, визначає особливості покоління, особистості кожного з нас, а не навпаки. Йти проти всіх – нерозумно, потрібно вміти підлаштовуватися під навколишнє середовище таким чином, щоб було зручно тобі.
Запорука життєвого успіху полягає в тому, щоб ставити перед собою цілі і досягати їх. Але всі вони повинні бути розумні і мотивовані. У дитинстві, коли діти ще несамостійні, “мотиваторами” для них є батьки.
Дитина знає, що якщо вона вивчить вірш, отримає хорошу оцінку, виграє змагання, їй будуть пишатися, її похвалять, можливо, подарують їй щось. Так і в дорослому житті, кожна дія повинна мати віддачу.
Якщо людина тривалий час намагається чогось досягти, досягає, потім ставить нові цілі і знову домагається успіху, але за відсутністю підтримки не бачить у цьому сенсу і врешті-решт здається. Мені важливо бути впевненою в тому, що мої старання не безглузді, що я, мої вчинки і дії потрібні комусь, і я живу не просто так.
У підлітковому віці дуже важко вибрати потрібні пріоритети. Перед нами багато питань, дати відповіді на які можемо лише ми самі, але через недосвідченість часом робимо помилки. У ході дорослішання і розвитку наші цінності кардинально змінюються, але на всіх етапах життя потрібно шанувати загальновизнані норми – вони визначені в суспільстві не просто так.
Я, як і інші підлітки, намагаюся відкрити себе і зрозуміти суть свого існування тут. Я точно знаю, що все, що відбувається навколо мене, має глибокий сенс, кожна дія мотивована, нічого не відбувається випадково. Мені важливо, щоб мене цінували, поважали і рахувалися з моєю думкою, щоб у потрібний момент мене похвалили, і я могла б з легкістю йти далі.
Я не люблю ставити перед собою межі, адже вони всі умовні, я волію не боятися ризикувати. Ми самі вибираємо, як нам жити, в який бік рухатися і підкорятися чи ні правилам.
Я не шкодую ні про одну секунді у своєму житті. Адже всі мої злети і падіння сформували мене такою, яка я є зараз. Я буду йти далі і розвиватися, а добро і зло навколо мене будуть огранювати мою душу, наче діамант, створюючи гострі кути і плоскі грані, і, сподіваюся, я стану гарною людиною.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)