Твір на тему: Мотиви лірики В. Стуса

Василь Стус по праву вважається одним з найвизначніших українських поетів двадцятого століття. Він прийшов у літературу в кінці 50-х – на початку 60-х років, коли зміни в житті країни, пов’язані з викриттям культу особи Сталіна, привели до вибухових змін у мистецтві, літературі і, насамперед, – у поезії як роді літератури. Василь Стус – поет ліричного складу, в нього майже немає сюжетних творів. Характерна для Стуса метафоричність образного мислення є дещо незвичною для ліричної поезії, тому твори його сприймаються інколи важко. Дитинство

Василя Стуса припало на роки війни. Коли вона закінчилася, хлопцеві було сім років. І хоч писати Василь по-, чав рано, у перших віршах за межі дитячих вражень, юнацького кохання не виходив. Роки юності – роки надій і пошуків себе, мрій про щасливе майбутнє.

Ø Нам є де йти – на хвилі, на землі – шляхи мов обрії – далекі і прозорі. Ø Хай юність догорить – ми віддані життю, і нам віддасться в славі!

Такими оптимістичними бачаться поетові майбутні життєві дороги у вірші “Не одлюби свою тривогу ранню”. Життя поета, боротьба, думки, почуття і помисли, кожен образ і кожен вірш не те що пов’язаний з Україною,

її долею, минулим, сучасним і майбутнім, а сповнений нею. Серед ровесників, поетів-шістдесятників В. Стус виділявся органічним злиттям у поезії інтелектуальної напруги, складності світовідтворення з істинно національним, що сягало з глибини народної естетики, моралі, світобачення. Головне – це було несилуваним, природним. Саме тому поезія Василя Стуса “виходить далеко за межі того експериментального бунтарства, тієї, на жаль, нерідко дилетантської інтелектуалізації вірша, яка була характерною для багатьох його ровесників” У ряді віршів В. Стус розмірковує над сутністю людського існування, над пошуками шляхів у житті, в боротьбі за вселюдську правду.

Мою увагу привернув до себе вірш “Як добре те, що смерті не боюсь я…” Твір цей невеликий за розмірами, але надзвичайно густо насичений думкою, в ньому наче сконцентровано життєве кредо поета, бачимо мов вирізьблений у граніті його портрет, головні риси характеру, окреслено трагічний, страдницький життєвий шлях. Зі скупих, стриманих рядків постає образ мужньої людини, патріота, борця, який вірить у свою правоту та її грядущу перемогу. В. Стус передчуває, що йому судилися недоля і неволя. Він не боїться їх. Сміливо йде їм назустріч. Моральну силу вистояти, не клонитись поетові дає переконаність у тому, що правда – за ним, що він жив так, як треба, як достойна людина.

Щодо інтимної лірики В. Стуса, то вона здебільшого писана в роки неволі. Спогади про найдорожчих людей – дружину, сина, матір, чи звернення до них, спогади про найпотаємніше, найінтимніше в його житті – радість кохання, окремі найдорожчі епізоди, які пам’ять береже в найпотаемніших закутках душі, немов бачаться через призму похмурої неволі, затінені болісним почуттям того, що ліричний герой приніс дорогим людям біль і страждання. Але й серед страждань і смертей, серед знущань, у неволі, зберіг він, як вогник свічки в бурю, тепло і ніжність почуттів. Мова поезій В. Стуса відзначається багатством барв, оригінальністю, сміливим поводженням з установленими нормами.

Народе мій, до тебе я ще верну… Мені не треба пишних тих казок, Що предків нам шукають десь за морем. Народ мій тут, на рідних цих просторах… І. Кочерга

Життя В. Стуса – це дорога через тернії до зірок. Уявно пройдемо її етапами, доторкнемося серцем до великої людської трагедії і водночас високої вірності вибраному ідеалові. Поезія В. Стуса стала помітним явищем не тільки української та світової літератури, а й усього нашого суспільного життя. Всі твори великого національного поета, тісно пов’язані з багатостраждальним життям нашого народу, були вершиною його духовності. Автор кожним своїм віршем вступав у суперечності з неправдою, за це платив життям. Але передусім вражає ця людина відвагою і самозреченістю, ,з якими вступив у бій з темними силами за високі ідеали добра, справедливості, гуманізму, за національну гідність і самостійність українського народу. Безкомпромісний і запальний, нетерпимий до будь-якої неправди, Стус особливо болісно сприймав намагання тоталітарного режиму покінчити з залишками духовності нашого народу, зрусифікувати Україну, знищити українську мову. Як тільки міг, він відстоював самобутність української нації, виступав проти закриття українських шкіл. І почалися поетові поневіряння. На роботу його не брали, друкувати перестали. Та, незважаючи на утиски й переслідування, Стус продовжував активно виступати проти свавілля й беззаконня. Поет знав, який тернистий шлях йому судився, але не прагнув “сховатися од долі”.

Ярій, душе! Ярій, а не ридай. У білій смуті серце України. А ти шукай – червону тінь калини, На чорних водах – тінь їі шукай.

І Автор шукав її, бо інакше не міг. І жити не міг спокійно, хоч знав, що одного разу за ним прийдуть, знав свою долю, але розумів, що мусить її пережити саме ось так.

Що тебе клясти, моя недоле? Не клену. Не кляв. Не проклену. Хай життя – одне стернисте поле, але перейти – не помину. Дотягну до краю…

Стус був заарештований, звинувачений у тому, що “систематично виготовляв, зберігав і розповсюджував антирадянські наг клепницькі документи, що порочили радянський державний лад”. Жорстоке і несправедливе покарання Стус відбував у таборах ГУЛАГу. У неймовірно важких умовах Василь Стус продовжує творити, пише вірші, роздумує над минулим, сучасним і майбутнім України. “Голови гнути я не збирався. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу одстояти до загину”, – записує поет у таборовому зошиті. Рідна Україна була джерелом сили і натхнення поета і його нестерпним постійним болем. Ім’я Стуса стає широко відомим у світі, поезії перекладаються багатьма мовами, за кордоном виходять дві збірки: “Зимові дерева” (1970 р.) та “Свіча в свічаді” (1977 р). А ось вдома, на рідній Україні, його не друкують.

Загнаний обставинами і владою, він особливо гостро сприймає чужі біди та болі.

Мені здається, що живу не я, а інший хтось живе за мене в світі в моїй подобі. За вироком двадцять три роки неволі призначено було на коротке життя Стуса, із них п’ятнадцять – гулагівських таборів і смерть там. Але ніщо і ніхто не зміг поставити Стуса на коліна, заставити його замовкнути, не помічати тієї несправедливості, що була по відношенню до України, до її історії й культури. У щоденнику Стуса є запис: “Як може розвиватися національне дерево, коли йому врубано півкрони? Що таке українська історія – без істориків, коли нема ні козацьких літописів, ні історії Русі… Яка може бути література, коли вона не має доброї половини авторів?”.

Мене хвилюють вірші В. Стуса. З великим задоволенням і цікавістю я читаю їх. Вони вимагають від кожного покоління продовжувати справу цієї благородної людини, дбати про розквіт нашої національної культури. Мені пощастило більше дізнатися про В. Стуса, бо в 1961- 1963 роках він учителював у Горлівці, моєму рідному місті, викладав українську мову та літературу. Недалеко від мене знаходиться школа №23, у якій працював Василь Семенович. Він залишив по собі теплі спогади в колишніх учнів і колег. Цікаво розповідала про В. Стуса вчителька історії Л. Є. Замойська, яка відзначала, що однією з провідних рис його була чесність і велика любов до рідної мови. А ще вона наголосила на тому, що цей вчитель любив ходити у вишитій сорочці.

Його рано замучили, зламали життя за елементарну порядність, за вірність своїм переконанням, своїй Вітчизні. Але сьогодні В. Стус повернений народові, збулися його пророчі слова:

Народе мій, до тебе я ще верну, Як в смерті обернуся до життя…

Його немає, але він живе серед нас своїми творами, своєю безприкладною стійкістю. Тепер настали інші часи. Часи, які своїм життям готував Стус. І життя-подвиг цієї людини піднімає наш дух, достукується до нашої совісті, до приспаного неправдою сумління. Він серед нас. Він – наша совість. Мені подобається цей поет-патріот, який сам вибрав собі таку трагічну долю. Його життя могло б скластися зовсім інакше. Він міг би, як деякі письменники того часу, прекрасно пристосуватися до життя, здобути кар’єру, прославитися. А він пішов іншим шляхом. І доля, і творчість В. Стуса багато в чому близькі до Шевченкових. Для нього, як і для Кобзаря, Україна була над усе.






Твір на тему особистість.
Твір на тему: Мотиви лірики В. Стуса