“Основні мотиви лірики м. Зерова”

Сучасникам в історії української літератури відкриваються все нові й нові імена інтелігентів-літераторів, справжніх патріо­тів своєї землі. Вони йдуть до нас із небуття й переходять у без­смертя. Серед багатьох таких імен – ім’я Миколи Зерова, батька українського неокласицизму.

Творча спадщина Зерова значна й багатогранна: він залишив нам вірші, написані в різних жанрах, поетичні переклади, анто­логії, літературно-критичні наукові статті тощо. Творча діяль­ність М. Зерова розпочалась з перекладів.

“Закоханий у вроду слів”,

– так назвав С. Білокінь свою книгу про нього. У 1917 році Микола Костьович починає перекладати Верлігія, Овідія, Горація, а вже через три роки видає одну з кра­щих своїх праць – “Антологію римської поезії”, де порушує питання про роль і місце поета в суспільному житті, роль поезії.

Уже в ранній літературній творчості, політик і літературо­знавець Микола Костьович Зеров намітив майбутнє української літератури, схилявся до думки про необхідність продовження на новому етапі розвитку й утвердження традицій класичної літе­ратури.

У здобутку поета – класичні вірші-сонети. цей жанр ми зустрі­чаємо в лабораторії

й інших українських неокласиків: М. Драй-Хмари, М. Рильського, П. Филиповича.

Особливість літературознавчих суджень М. Зерова в тому, що він не був схильний до “чистої лірики”. Про це свідчать його репліки, висловлені під час літературної дискусії 1925-1927 рр. У 1922 році поет видає збірку віршів під назвою “Сонети і еле­гії”, до складу якої ввійшло багато оригінальних творів, а збірка “Камена”, видана в цьому ж році, засвідчила його зрілим поетом-художником. Твори, що ввійшли до цієї збірки, були написані Зеровим у Баришівці під Києвом.

Свої враження від життя провінційного міста автор передає не тільки у віршах, але й у невеликих оповіданнях.

Зеров був схильний до аналізу, синтезу, філософських розду­мів про сутність життя. Осмислюючи роки розрухи, які супрово­джувалися вимиранням сіл, хворобами, поет писав:

Блажен, хто “рокові час” Не відчував на власній шкурі. І бачив втіхи і краси, Знав революцію з фасаду…

У “Камені” поет піддає різкій критиці тих, хто не піклується про чистоту вірша, не дбає про його майстерну форму. Особливо не поважає автор тих, хто не розуміється в техніці віршування.

До збірки “Камена” ввійшло 9 перекладів римських поетів. Захопленість давниною нарекла неприємності. Зерова почина­ють звинувачувати у відходжені від радянської дійсності, а сам поет “шукає себе”. Він прагне знайти своє “я”, своє розуміння

Трагічної громадянської війни. Краса, розуміння, відданість дер­жаві у творчій спадщині М. Зерова домінують над стихією руйнації.

Поет намагається у вічних, іноді біблійних, сюжетах, темах, образах знайти риси сучасності. Сучасності він присвячує певні публіцистичні твори. Писати їх нелегко, бо занадто складний психологічний світ тих, хто поряд із поетом. 1935 рік у житті М. К. Зерова був згубним. У Москві, на квартирі, його арешто­вують. У Зерова було передчуття цього лиха, і про це свідчить сонет “То був щасливий, десятилітній сон”.

Творчість М. К. Зерова не вивчена до кінця. Сучаснику не відомі літературно-критичні та наукові статті. Не всі переклади дійшли до нашого часу. Одним словом, творча спадщина найінтелектуальнішої людини епохи чекає свого дослідника.






Твір на тему улюблений куточок мого села.
“Основні мотиви лірики м. Зерова”