Тернистий життєвий шлях Уласа Самчука
Видатний український прозаїк Улас Самчук прожив нелегке і тернисте життя.
Народився майбутній письменник 20 лютого 1905 року в селі Дермань на Волині в досить заможній селянській родині. Пізніше Улас Олексійович згадував: “Незважаючи на те, що мій батько мав лише “три групи” народної школи, а мати знала лишень три літери (А – як кроківка, Ж – як жук, О – як калачик), вони намагалися дати своїм дітям найкращу освіту, “посилати на вищі школи”, з чого скористався лише я, бо решта моїх братів воліли зостатися дома і бути далі хліборобами”.
Улітку 1924 року Самчук вирішив утекти до Києва, але на кордоні його затримали, посадили у в’язницю. Потім хлопця віддали в солдати в польську армію. Деякий час Самчук служив жовніром у війську Речі Посполитої, а в
У Німеччині Самчуку довелося працювати візником вугілля, але він швидко вивчив німецьку мову, вступив до Бреславського університету, де познайомився з європейською та світовою культурою і літературою.
На той час багато українських письменників-емігрантів оселилися в Празі, і Самчук теж перебирається в Чехословаччину, щоб продовжити навчання в Празькому Українському вільному університеті і бути в центрі культурно-політичного життя української еміграції.
У ці роки Самчук багато пише, систематично друкується в журналах, розпочинає роботу над трилогією “Волинь”. Але всі думки письменника спрямовані до України. Він знає, що не може повернутися на рідну землю, адже радянська влада ніколи не пробачить йому мрій про незалежну Українську державу, правди про голодомор і нищення українського народу, яку він показав у своїх творах.
Мрії про вільну державу не давали спокою письменникам “празької школи”. Вони сподівалися, що фашисти знищать комуністів і нададуть право патріотичним силам побудувати незалежну Україну.
1941 року Улас Самчук і молода українська поетеса Олена Теліга перебираються в окупований німцями Львів, де, як їм здавалося, було українське життя: ОУН проголосило створення Української Самостійної Держави, виникли літературні спілки, політичні угруповання, виходили українські газети і журнали. Спочатку німці поблажливо ставилися до цієї діяльності, але дуже скоро вермахт відчув загрозу своїм планам щодо України і почав арешти і розстріли українських інтелігентів. 1942 року Самчук теж потрапляє до в’язниці, але завдяки втручанню Андрія Шептицького його у 1943 році відпускають.
Тепер письменнику залишається тільки один шлях: на Захід. Війна для нього закінчилася американськими таборами для переміщених осіб.
І навіть у цей несприятливий час Самчук ще повен сподівань і мрій на оновлення якщо не політичного, то культурного життя України. Перебуваючи в Німеччині, він організував об’єднання МУР – Мистецький Український Рух, і став Головою правління. Та між українськими письменниками-емігрантами не було єдності, їхні сили були розпорошені, вони не знали, куди йти далі, адже вже тоді було зрозуміло, що про незалежність України вже не було і мови.
1947 року Улас Самчук перебирається до Канади, відходить від політичної діяльності і всі свої сили віддає літературній творчості.
Він довго мріяв про власний будиночок і своїми руками збудував його. Друзі всі 40 років його життя у Торонто не забували письменника, вітали вихід кожної книжки, підтримували і в радості, і в горі.
Останні роки життя Улас Самчук дуже хворів, був прикутий до інвалідного візка, доживав свої дні у пансіоні імені І. Я. Франка. Але мужній письменник ніколи не нарікав на свою долю. Єдине, про що він мріяв, – це повернутися в Україну хоча б своїми творами.
9 липня 1987 року перестало битися серце видатного письменника, а за рік вийшла друком в Україні перша книга Уласа Самчука, яка повернула на рідну землю пам’ять про видатного сина українського народу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)