“Марія” Уласа Самчука – найсенсаційніший твір та перший художній донумент української літератури про голодомор

Роман “Марія” – роман-спалах, роман-реквієм, роман-набат! Саме цим тво­ром Улас Самчук явив усьому світові невичерпні потенційні можливості україн ського образного слова. Він був перший, хто показав справжнє страхітливе облич чя комунізму, змалювавши у романі “Марія” жахливі картини лютого голодомору 1932-1933 років, який принесла на українську землю радянська влада. Коли пи­сався твір, в Україні лютував голод, штучно зроблений із метою винищення се­лянства. Свіжими слідами цих страшних подій пішов Улас Самчук, зобразивши жорстоку

правду про становите українського народу, це й стало причиною за борони роману “Марія” в СРСР. Адже автор відкрито заявив, що голодомор при звів до зменшення українців на одну п’яту, що становило близько восьми міль йонів людей.

Попри все Улас Самчук покладається на силу самого життя, яке не дозволить людям втратити Божу подобу. Саме це життя й показане у романі, перед нами живі люди, які кохають, працюють, вірять, борються, живуть і вмирають – з гід ністю! 1 ця гідність – найсправжнісінька, бо приходить через тверді мозолі, со­лоний піт, через біль і радість щоденної праці на землі. Кожна людина має тру

дитися – інакше стає паразитом. І найбільший труд людини – у її серці. Тому не випадково ім’я головної героїні – Марія… Жодного разу ніхто у романі не на звав її Марійкою чи Марусею. Від колиски і до жахливої голодної смерті вона Марія. “Коли ж її тепла і радісна мати селянка Оксана виймала з довгої пазухи груди, Марія здалеку відчувала їх, моргала усточками іі намагалася продерти спої майбутні оченята… Тридцять днів гаснула сама Марія – покинута, одинока”. Жахи цієї смерті У. Самчук змальовує дуже художньо. Символічне видіння ба чить умираюча жінка. Сонце! Кінчики проміння опалюють сухі жили рук, б’ють у запалі очі, підбарвлюють срібло волосся. Марія не жмурить очей, дивиться рівно й широко, відходячи в інший світ. Недаремно її називали Богородицею Вона – образ-символ багатостраждальної, сплюндрованої України. Багато що єднає її з героїнями українських класичних творів, написаних у різні часи: з Ма ланкою Волик (“Раїа Мог§апа” М. Коцюбинського), Половчихою (“Вершники” Ю. Яновського).

Безперечно, голодомор у розумінні письменника – закономірне звірство ста­лінської влади. Він є також і розплатою за людські гріхи: нехтування Марією шлюбним обов’язком, зроблений нею аборт, підпат Гнатом Корнієвого хазяй ­ства, а найголовніше – фатшіьну й фанатичну прихильність молоді до більшо­вицького ладу.

Доля Марії, її великомученицької дочки, яка збожеволіла від голоду, наклала на себе руки, задушивши перед тим своє дитя, її трьох синів – це доля України та її дітей, яким судився свій шлях – неймовірно важкий, страдницький і тра­гічний.

В Уласа Самчука давні традиційні проблеми моралі у стосунках батьків та ді­тей постають інколи в жахливих описах. Трагедія Маріїного роду розгортається день за днем. Середульший син, ледачий і неслухняний Максим, стає більшо­вицьким катом, котрий пиячить, глумиться над святими храмами, мордує своїх співвітчизників, зневажає національне коріння. Батько виносить сину вирок – рубає сокирою свого сина-відсгупника: “Швидкими кроками підійшов до нього і раз, другий розмахнувся і опустив сокиру”. Але сокирою Корній рубав і соціа­лізм, пролетаріат, котрі винищили рід ГІерепутьків, знищили господарство, повії ганяли і рідної домівки, знищили мільйони українських родин. У вчинкові Кор – нія відбилася життєва позиція Уласа Самчука, його віра в людську волю до життя аж до останнього подиху. Трагічний фініш наштовхує на роздуми, адже письмен­ник вірив у те, що українці відродяться, заживуть щасливо, тому і фінал роману життєствердний.

…Тане Марія, як свічка, вона помирає під промінням сонця з посмішкою на вустах, бо ні на кого не тримає зла. Адже Марія – це вічне добро!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

“Марія” Уласа Самчука – найсенсаційніший твір та перший художній донумент української літератури про голодомор