Рідна мати моя (за поезією Андрія Малишка)

Я довго добирав слова, якими б можна було розпочати цей твір. Слова, які б відбивали те почуття, що сповнює моє серце, що є джерелом моїх кращих вчинків і що часто примушує вимогливіше ставитися до себе. Це почуття – безмірна, трепетна, свята любов до матері. І як же я захотів, щоб мене зрозуміли, повірили, прийняли серцем те, що я напишу про свою неньку!
Тоді я звернувся до збірок А. Малишка, бо знав, що знайду підтримку своїм почуттям у його поезіях. Спочатку я навмисне вибирав вірші, присвячені матері, потім читав вже все підряд. І врешті відчув,

як зливаються наші з ним синовні почуття, як поетові слова любові до матері відгукуються у моєму серці. Це його очима я бачив “незрадливу материнську ласкаву усмішку”. Це він зворушив у моїй пам’яті, як матуся
Колисала їх, бавила, мала щоночі мороки,
У турботі, у забавці. Хто ще згадає об тім?
(“Мати”)
Це Андрій Малишко у вірші “Мати моя полотна наткала” підказує мені хвилюючі слова:
Мамо, матусю, я ж ваша сторіночка,
Може, вам пити, може, вам їсти?
Мамо, матусю, я ж ваше вістря.
Може, вам серця хто перев’ялив?
Ні, не скаржиться, посміхається.
У вірші “Материнське”
Малишко, вдаючись до порівняння “як синя птиця. Мати моя, мати…”, дивується:
Та де ж ти брала незвичайне слово
І спокою цілюще джерело?
А от, як довгоочікуване відкриття, і ті слова, які вказують шлях до людського щастя:
Тільки візьму вашу ласку і душу,
Може, від того я стану щасливим
(“Мамо, я хочу поговорити з вами”).
Ось воно, зерно істини, – материнська душа як джерело щастя кожної людини. Це – її серце, її голос, її посмішка, її руки, її очі. Я навіть не уявляю, що у когось вони кращі, ніж у моєї матусі, вони – єдині й неповторні. З першого дня життя завжди поруч зі мною б’ється мамине серце, її руки кожної миті напоготові допомогти мені, підтримати, захистити. Її очі пильнують за кожним моїм кроком, аби запобігти біді. Її усмішка такою радістю сповнює серце, що, здається, на світі існує тільки щастя!
Моє серце, розтривожене поезією, огортається такою хвилею любові до мами, що перехоплює подих: хочеться бути кращим, чистішим, більш ніжним з усіма. Таке чудо творить з нами любов до матусі…
Мила моя, найкраща! Я люблю твої очі, твій подих, твоє серце. Мені соромно, що так часто я примушував тебе хвилюватися і навіть страждати через мої нерозсудливі вчинки. Мені, сьогодні вже такому великому, хочеться захистити тебе, маленьку і слабку, розважити у хвилини смутку, подарувати радість. Як жаль, що не так часто це вдається!
Але я буду намагатися, рідна моя! Я хочу, щоб тобі було гарно, щоб ти пишалася мною і щоб твоя свята душа була за мене спокійна. У своєму вірші “Мати моя, мати дорога” Малишко пише:
…Хай не завіє твоїх стежок,
Що синові в серце йдуть.
Я дуже хочу, щоб ці стежки не обривалися, не заростали і не забувалися ніколи, бо на них, як у Малишковій “Пісні про рушник”, що простелився, “наче доля”, живе “твоя материнська любов”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Рідна мати моя (за поезією Андрія Малишка)