“Східна повість” Крилова “Каиб”
Важливе місце відведене в повісті зображенню безправ’я народу. Коли Каиб вирішив на час залишити столицю, він, побоюючись народних хвилювань, які могло викликати його відсутність, звернувся за порадою до вельмож. Мовлення Дурсона, Ослошида й Грабилея виконані глибокої зневаги до народу. Так, Ослошид радить Каибу на очах в усіх виїхати з міста й при цьому сказати, що залишається в столиці. Він упевнений, що ніхто не засумнівається в правоті цього оголошення, оскільки піддані повинні вірити словам государя більше, ніж своїм власним очам
Животіння
Деспоти не люблять правди, бояться суперечок, заперечень і тому оточують себе підлесниками, трусами й дурнями. “Каиб був розважливий,- указує Крилов,- звичайно одного мудреця він саджав між десяти дурнів; розумних людей він порівнював зі свічами, яких помірне число робить
У великих і влесливих мовленнях, звернених до Каибу, Крилов тонко пародіює стиль похвальних слів. Слідом за одою й похвальними словами він висміює ідилії, автори яких зображували життя селян у самих райдужних фарбах. Читаючи їх, Каиб часто заздрив безтурботній долі пастушків і пастушок. Але коли він зустрів із щирим, а не книжковим пастухом і побачив перед собою брудне, голодне, одягнене в лахміття істота, то дав собі слово ніколи не судити про долю підданих по добутках віршотворців
Головний герой повести – правитель Каиб. Події відбуваються в одній зі східних країн. Про це свідчать і сераль, євнухи, і державна рада, що носить назва “диван”, і багато інших рис “місцевого” колориту. Але природа деспотизму у всіх країнах однакова, що дає можливість авторові, під видом безіменного “східного” держави, зображувати деспотичний лад у Росії. Головним засобом, що підтримує деспотичні порядки, служить страх. І тому Каиб, виносячи на диван те або інше речення, звичайно додавав: “:хто має на це заперечення, той може вільно його оголосити: у цю же мінуту одержить він п’ятсот ударів волячою жилою по п’ятах, а після ми розглянемо його голос”. Бажаючих не перебувало
Крім “Каиба” в “Глядачі” була надрукована “Похвальне мовлення на згадку моєму дідусеві, говоренная його іншому в присутності його приятелів за чашею пуншу”. У цьому випадку об’єкт сатири не деспотичне правління, а вдачі поміщиків-кріпосників. Своєрідність добутку в тім, що сатира вбрана у форму панегірика. Такий прийом збагачує її більше тонкими іронічними інтонаціями й разом-з тим дає авторові можливість пародіювати один із провідних жанрів классицистической прози – похвальне слово: “Люб’язні слухачі! У цей день проходить точно рік, як собаки всього світла втратилися кращого свого друга, а тутешній округ разумнейшего поміщика; рік тому назад, у цей точно день із безстрашністю женучись за зайцем, згорнувся він у рів і розділив смертну чашу із гнедою своею конем прямо по-братерському: Про кого з них більш треба нам шкодувати? Кого більше вихваляти?”. По своєму змісті “Похвальне мовлення” Крилова генетично пов’язана із сатиричною журналістикою Н. І. Новикова
Повість Крилова перегукується із главою “Спаська Полесть” з “Подорожі” Радищева, де також зображені й самодержавний правитель, і його догідливі царедворці, і безправний народ. В обох добутках важливе місце займає “прозріння” государя, що допомагає йому побачити навколишній світ у його щирому виді. Не виключене й прямий вплив на повість Крилова книги Радищева, що вийшла всього за три роки до журналу “Глядач”. Але викривальний пафос у кожному з добутків різний. Оповідання Радищева відрізняється гнівними, патетичними інтонаціями. Крилов у повній відповідності зі своїм сатиричним талантом користується іншими художніми засобами. Його викриття ховається під покривом похвали, внаслідок чого виступає іронія, тобто сховане глузування над виродливими вдачами деспотичної держави
(1 votes, average: 5,00 out of 5)