Повість “Земля” О. Кобилянської – психологічне трактування вічних проблем

Чи не в усі часи люди боролися за землю. Земля приносила людям радість і горе, багатство і банкрутство, вабила своїми надрами і широчінню. Народ споконвіку не просто дбав, а плекав землю, передавав наступним поколінням свою лю­бов до поля, як найдорожчий спадок. Недарма казали: “Шануй землю і вона тебе пошанує” або “Віддай себе землі, і вона віддячить тобі сторицею”. Проблема лю­дини і землі хвилювала відданих народу письменників Панаса Мирного, Михай­ла Коцюбинського, а Ольга Кобилянська так і назвала свою повість – “Земля”.

У

цьому творі зображено сім’ю заможного селянина Івоніки Федорчука. Об­раз землі – основа конфлікту. Ставленням до землі герої перевіряються на лю­дяність та справедливість. Довго гнув Івоніка спину разом зі своєю дружиною Марійкою в молоді роки, щоб бути господарем на своєму клаптику. Земля стала для нього живою істотою, рідною і дорогою. Любов до неї, до праці він прищеплював і своїм синам Михайлові та Саві.

А як же ставилося до цього молоде покоління? Михайло не копіює батька, він не прагне розширення господарства, хоча любить землю змалку. Покохавши Анну, хлопець не зважав на її бідність. Перед службою він

думає більше про свою кохану, ніж про землю. А яким виріс Сава? Злий і впертий у стосунках з батьками та Ми­хайлом, здатний іноді підняти руку на матір; а спересердя говорить батькам, що їхньої землі не потребує. Він без будь-якої потреби вбиває тварин і птахів. Проте водночас Саву постійно гризла і мучила тривога, що не дістане він ніякої землі.

Письменниця через деталі підкреслює психологічне спрямування ситуації. Коли Івоніка розповідав дружині, що гроші пропали й Михайла заберуть до війська, неначе іншими очима подивився батько на Саву. Це дуже виразна психологічна деталь. Івоніка знає, що втрачає хлопця, тому тепер його зір особливо пильний.

Залишивши Михайла у війську, батько наяву і в снах з ним. Після страшного сну опівночі він іде до міста й застає сина хворим, внутрішньо майже гото­вим до втечі з армії. Становище Михайла його дуже вразило. Івоніка запитує себе, хто має право кривдити людей, знущатися з його дитини. Але не зміг вдатися до помсти старий батько, навіть крикнути не міг “від болю серця. Лише його сильні, залізні руки, чорні та тверді, заворушилися незамітно”. Так письменниця зображує психологічний стан Івоніки. У його уяві малюється жахлива картина розстрілу сина-дезертира. Але хіба міг подумати батько про братовбивчу кулю? Звичайно, ні.

В Івоніці поєднується сила і покірність, доброта і твердість, любов і прагнен­ня правди. Це образ людини зі складною психікою, мужньої і здатної глибоко відчути чужий біль. Гостро засуджуючи рекрутчину як велике соціальне лихо, Ольга Кобилянська підкреслює трагедію солдатського життя. Михайло всім сер­цем рветься додому, до землі, до праці. Жорстокість жовнірства загартувала йо­го волю. Під час відпустки, зустрівшись з Анною, Михайло рішуче думає піти проти волі батьків і одружитися з дівчиною, навіть покинути господарство і пра­цювати в місті. В останній день відпустки він думає про Анну, хоче піти до міс­та, щоб купити їй подарунок. Але мрії його не здійснилися, за намовою Сави Михайло йде до сусіднього лісу по смерть.

Чи прикидався Сава, коли “ридав” біля тіла мертвого брата. Гадаю, що він не вдавав жалю за Михайлом. Докори сумління не могли не гризти душу Сави. А потім він замкнувся в собі. Убивши брата за землю, Сава почув прокляття зем­лі і крові на собі. Він збайдужів до батьків. “Його душа мов без внутрішнього постійного життя, мов без ладу стала. Чи, може, вже з дитинства була такою?”

О. Кобилянська зуміла дати проникливий аналіз образу Сави, підкресливши і соціальні причини трагедії. Дуже правдиво письменниця відповідає на питан­ня: “Чи був він щасливий з Рахірою?” Вона випила “з нього душевну благород­ність до останньої краплі, а стративши це – стратив і себе самого”.

Коли труп Михайла був уже в хаті, стан батька теж характеризують психоло­гічні деталі. Він не може промовити і слова. Тільки поглядом звертається до лю­дей, запитуючи: “Чи він ішов сам до лісу, чи з Савою?” Батьківське серце відчуває всю правду. Старий батько знає вбивцю, але не хоче втрачати другого сина. Та ко­ли Саві доведуть убивство, він не запротестує. То хай же буде так, як буде.

Втративши сина, Івоніка відвернувся від землі. Згорьована людина намага­ється в ній побачити основну причину трагедії, адже Рахіра була двоюрідною сестрою Сави, і тому кохання між ними було гріховним, і через цей гріх трапи­лося нещастя.

А як же Марійка пережила сімейну трагедію? Були хвилини, коли вона, охо­плена божевільним обуренням і ненавистю, хотіла б бачити Саву “з чорною землею в устах з навхрест складеними руками”. Це глибока трагедія матері, яка бажає синові смерті. Марійка почала сторонитися людей, заглибилась у свою жалобу, з якої не було виходу.

Трагедія цієї родини нагадує біблійну історію про Каїна й Авеля. Братовбив­ство – страшний гріх, злочин. Злочин обов’язково буде покараний, і найчасті­ше це покарання йде через докори сумління злочинця, через нещастя з близь­кими йому людьми, через відсутність духовного спокою та щастя. Чому ця трагедія трапилася в порядній, працьовитій родині? Мабуть, Івоніка боготворив землю й працю, але не догледів власних синів і тому втратив їх обох.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Кожна людина коваль свого щастя.
Повість “Земля” О. Кобилянської – психологічне трактування вічних проблем