“Маруся” перша україномовна повість нової української літератури

Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко – наш славетний земляк, автор багатьох прозових і драматичних творів українською й російською мовами. Його повість “Маруся” – перший український прозовий твір, написаний живою народною мовою. За жанром це сентиментально-реалістична повість. Автор розповідає про життя простолюду так, що. викликає щире співчуття, розуміння проблем, які стоять перед цими людьми.

В основі сюжету повісті лежить історія нещасного кохання сільської дівчини-красуні Марусі й парубка Василя. На перепоні їхнього

одруження стала багатолітня солдатчина. Батько Марусі не дав згоди на те, щоб дочка побралася з Василем, справедливо домагаючись, щоб парубок відкупився від війська – це й стало причиною страждань і трагедії закоханих. Наум Дрот говорить Василеві: “Як прийде набор – то тобі лоба забриють, бо ти сирота. А що тоді буде з Марусею, – ні жінка, ні удова, звісно, як солдаток шанують…” Батько, знаючи, яке життя в солдаток, не бажав такого своїй єдиній дочці, бо насправді-любив її всім серцем. Однак прагнення батька відгородити свою доньку від нещастя призвело до трагедії. Не дочекавшись повернення Василя, Маруся захворіла
й померла.

У творі виразно помітні елементи сентименталізму – художнього методу, популярного в європейських літературах того часу. Він полягав у чутливому, сльозливому змалюванні подій і героїв у творах. Елементи сентименталізму відчутні й при змалюванні головних героїв повісті. Вони у Квітки-Основ’яненка ідеалізовані, наділені всіма можливими чеснотами. Маруся – це ідеал дівочої краси, її зовнішність змальована у фольклорній традиції: “Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, “носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки, як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки, неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані”. Приваблива зовнішність поєднується із внутрішньою красою дівчини: вона добра, працьовита, розумна, слухняна, богобоязлива. Такою вона є й на думку односельчан: “Левко розповів, яка ця дівчина багата, як її батько любить, а вона байдужа до розваг і гуляти на свята не ходить.. Згадав і про те, яка Маруся роботяща: добре шиє, пряде, варить і пече, а мати її сидить та відпочиває”.

Автор, описуючи Марусю, зауважує, що білу сорочечку дівчина сама пряла й вишивала. Такими ж чеснотами наділений і Василь. Герої зустрілися на весіллі й не могли очей одвести один від одного. Однак сором’язлива, богобоязна дівчина сказала, що більше не буде з Василем потайки зустрічатися, бо це вже гріх. Любов Василя й Марусі не знає зради, глибокі й сильні почуття призводять до загибелі героїв. Таке ідеальне кохання, сильні почуття й трагічний фінал є елементами сентименталізму.

Водночас, “Маруся” .- це й реалістичний твір. У реалістичному плані змальований батько Марусі – Наум Дрот, хоча його образ теж певною мірою не позбавлений ідеалізації. У своїх вчинках він керується реалістичними мотивами. Незгода видати заміж дочку за Василя пояснюється небажанням батька бачити Марусю солдаткою. Реалістично змальовані в повісті побут і звичаї українського села, Велике місце в творі займають фольклорно-етнйграфічні елементи, описи зовнішності героїв, інтер’єру, народних свят та звичаїв. Г. Квітка-Основ’яненко детально та яскраво змалював українські обряди сватання, весілля, поховання молодої дівчини.

Твір написаний живою, розмовною мовою, насичений епітетами, порівняннями, прислів’ями, зменшено-пестливими формами, у ньому щедро використовуються скарби українського фольклору. Завдяки цим якостям повість посідає гідне місце в українській літературі.






Твір роздум на тему вірний приятель то найбільший скарб.
“Маруся” перша україномовна повість нової української літератури