Образ государя в байках Крилова

Головне ж, у чому виявилася оригінальність Крилова при розробці теми, що хвилювала й Державіна, і Радищева, – це образ государя. Втіленням державного ідеалу Державіна з’являється мудра й діяльна правителька, що на троні залишається людиною, тобто проявляє “поблажливість до людських слабостей і недоліків, відсутність морального ригоризму”.

У Радищева правитель, осліплений владою, сам є першим джерелом загальних зловживань, а після того, як Істина відкриває йому ока, починає здійснювати програму дій ідеального государя. Ця програма,

визначена Істиною, подібна з тієї, котру розвиває “філософ” Мерсье. З подібною же програмою в Крилова виступає й мудрець, що пробився до правителя. У листі Виспрепара, однак, виявляється два різних образи государя: один ідеальний, описаний у наставлянні мудреця, і іншої – існуючий у дійсності юний Могол. Цей образ не служить протиставленням ідеальному; його зміст іншої. Слухаючи виступу вельмож, юнак реагує на них так, як людина, що має природний розум і не зіпсований неправильними уявленнями. Очевидна безглуздість тих слів, з якими звертаються до нього вельможі, змушує задати їм наївне питання: ” чиНе краще б
було, щоб конюх підтримував стремя в мого сідла, щоб кімнатний мій служитель мав смотрение за моєю білизною й щоб та людина, що вміє пекти настільки гарні хліби, був безпосередньо моїм хлебником?”.

Юний Могол виступає в ролі того “дикуна”, “природної людини”, з образом якого в просвітительській літературі зв’язувався позитивний ідеал. Всі старання вельмож спрямовані на те, щоб змусити правителя дивитися на мир іншими очами, знищити в ньому добрі вроджені якості, уміння тверезо й справедливо міркувати. Юний Могол від природи добрий, як і всяка інша людина, і завдання мудреця не в тім, щоб виправити його (як у Радищева), а в тім, щоб не допустити його розбещення. Таким чином, одна із самих, істотних для світогляду Крилова ідей напівчіт найбільш повний розвиток саме в листі Виспрепара.

В “Пошті парфумів” існує як би два мири, причому мир реальний, земний з “нормальної” точки зору представляються якимось безглуздим, фантастичним: відносини між живучими в ньому людьми абсурдні. У той же час вигаданий мир, чарівний, у якому живе мудрець Маликульмульк і парфуми, що мають із ним зносини, – це мир, де цінується все по достоїнству, мир щирий. З ним не можна змішувати підземне царство Плутона, у яке попадає гном Вестодав. Перенесення дії в це царство, так само як у царство Нептуна або в столицю Великого Могола, – чиста умовність, до якої автор прибігає для того, щоб трохи завуалювати сатиричне зображення сучасній росіянці дійсності

Уже у вступі читач зіштовхується з існуванням двох мирів: реального й чарівного. Ті самі предмети і явища виглядають зовсім по-різному залежно від того, якими очами на них дивитися. Будинок із проваленою покрівлею здається “великолепнейшими чертогами”, а “повновагі червінці” виявляються в дійсності “порізаними кружками паперовими шпалерами”. Однак при описі всіх чарівних перетворень і явищ Крилов трохи іронізує над аматорами чудесного. Так, автор, що надійшов на посаду секретаря до Маликульмульку, просить чарівника дозволити видати у світло його переписку з парфумами, щоб це могло бути доказом для соотчичей, “які почтут цю історію сказкою, як звичайно звикли називати неймовірної справи

Все надприродне не приймається Криловим всерйоз: перетворення, які робить Маликульмульк, по суті мають відношення не до фізичного, речовинного миру, а до миру моральному

Тому співвідношення між персонажами, узятими з життя російського суспільства того часу, і парфумами виявляється в Крилова схожим на співвідношення між негативними й позитивними героями комедій Фонвізіна. Простакови й Ско-тинини живуть за законами, які далекі й неприйнятні для Стародума, Правдина, Милона, Софії, – героїв, що безпосередньо виражають авторську точку зору. У Фонвізіна перед читачем або глядачем теж два різних мири: у кожному з них свої моральні норми, свої подання. У зв’язку із цим жанр комедії у Фонвізіна здобуває специфічні риси: публіцистичний момент відіграє істотну роль уже в “Бригадирі” і ще більше – в “Недоуку”

Тому задум Фонвізіна видавати сатиричний журнал, що служив би своєрідним продовженням комедії “Недоук”, був цілком виправданий, незважаючи на розходження цих жанрів. Персонажі комедії природно переходять в інший жанр – “періодичний утвір, де різниця матерій не вимагає безперервної уваги”,63 тобто де автор не зв’язаний необхідністю дотримувати єдності сюжету. Правда, якась сюжетна канва підтримується завдяки об’єднанню всіх кореспондентів навколо Стародума. Сам автор звертається до нього з листом, у якому зізнається: “За успіх комедії моєї „Недоросль” позичений я вашій особі”. Дійсно, сучасники Фонвізіна, як відомо, з особливою увагою слухали репліки й монологи Стародума. Публіцистичний характер його висловлень ще сильніше міг виявитися у відповідному жанрі – листах, виданих у вигляді журналу

Подібний принцип організації матеріалу використається й Криловим в “Пошті парфумів”. Взагалі можна сказати, що твір Крилова по типі надзвичайно нагадує саме фонвизинского “Стародума”. І те й інше – періодичний твір одного автора. І те й інше побудоване у вигляді переписки. Це подібність форми обумовлена й спільністю проблематики, спільністю переслідуваних цілей. У листі Стародума чітко сформульовані завдання, які, на думку Фонвізіна, повинні стояти перед письменниками: “Мають вони борг підняти голосний глас свій проти зловживань і забобонів, що шкодять батьківщині, так що людина з даруванням може у своїй кімнаті, з пером у руках, бути корисним советодателем государеві, а іноді й рятівником співгромадян своїх і батьківщини”.65 Таке розуміння письменницького боргу було дуже близько Крилову, знайомому з текстом “Стародума”, як уже говорилося в розділі, присвяченому журналу “Ранкові годинники”.

Сумний досвід Фонвізіна, що потерпіло невдачу з виданням “Стародума”, Крилов, природно, не міг не враховувати. Разом з тим, виступивши з “Поштою парфумів” через рік після заборони “Стародума”, письменник виявив не тільки більшу сміливість, але й винахідливість.






Твір роздум острів скарбів.
Образ государя в байках Крилова