О. Кобилянська. Повість “Людина” (переказ)


О. Кобилянська. Повість “Людина” (1892), присвячена Наталі Кобринській, яка була ідейним учителем Кобилянської і прилучила її до фемінізму. Слід зазначити, що у письменниці був дуже вимогливий підхід і принципова позиція щодо ролі жіноцтва в суспільстві. Однак прогресивне твердження про потребу жінки брати активну участь у громадському житті було обмежене тими рамками, в яких уявляла собі Кобилянська цю діяльність жінок.

У центрі повісті молода дівчина Олена Ляуфлер – головною героїнею, що довго опирається намаганню міщанського середовища звести її до звичайного на той час для жінки становища безсловесної рабині. Обмежені у своїх поглядах інтересами власного благополуччя, представники цього середовища не живуть, а животіють – бездумно і безглуздо. Всяке намагання піднестися над “шлунковими” інтересами розглядаються у цьому середовищі як пусте й шкідливе мріяння. Тим яскравішим постає на їхньому тлі образ Олени, сильної й цільної особистості. Серед цього оточення вона виділяється різнобічними інтересами, художнім смаком, тонким розумінням мистецтва. Вона бачить своє місце поряд з чоловіками у прогресивному поступі суспільства. Олена багато читає, тонко відчуває красу в природі, людині, мистецьких творах. її гнітить оточення обивателів, вона прагне до високодуховного, цілеспрямованого життя, до незалежності. Батько, лісовий

радник, обмежена мати, гульвіса-брат – усі намагаються довести Олені, що жінка має бути тільки доповненням і окрасою чоловіка. Олену підтримує тільки студент-медик Лієвич, який начався в Швейцарії і привіз звідти нові погляди на суспільне життя, на місце жінки в ньому. Але студент помер, батька звільнили з роботи, брат застрелився, повдовіла і повернулась додому сестра Ірина, приїхала й молодша сестра Геня. Родина переїжджає до села, орендує там землю і тяжко працює. Але й це пристановище виявилося ненадійним. Господар землі вирішив продати її, а новий намірився газдувати сам. Олена прагнула щось придумати, знайти вихід, адже вона, як найсильніша, взяла на себе весь тягар відповідальності за рідних. І зважилася пожертвувати собою, вийшовши заміж за багатого, але нелюбого чоловіка. Аби досягти своєї мети, дівчина влаштовує справжні “лови” на заможного лісничого Фельса і робить це досить вправно, в душі ненавидячи себе за таку поведінку. Тут виявляються далеко не кращі її риси: зверхність, хитрість, лицемірство, навіть жорстокість. Людина! Що хотіла підкреслити письменниця цим новим заголовком твору? Чи те, що тут присутня Людина у високому розумінні цього слова? Чи те, щолюдина – це особистість, з усіма властивими їй сильними та слабкими якостями? Або що людина – Боже створіння, слабке й нездатне опиратися зовнішнім обставинам? На ці питання немає певної відповіді, проте заслугою письменниці є те, що вона створила правдивий, повнокровний художній образ, а не схему чи символ.

Саме тут криється визначна мистецька позиція Ольги Кобилянської: в час, коли буржуазний світ і його продажна література зводили людину до рівня “двуногої тварини”, письменниця проголошує славу людині – найдосконалішому, мислячому творінню природи. І хоч під тиском обставин Олена Ляуфер змушена відмовитись від мрій про незалежне життя, стати дружиною, вірніше – рабинею нелюбого чоловіка заради матеріального добробуту збіднілих батьків, вона не може до кінця змиритися з цими обставинами. Дівчина вивчає свого майбутнього нареченого уважно, шукає в ньому те добре, що викликало хоча б повагу замість любові. Вона прагне до жіночого щастя (однак лише з чоловіком, що переймається її поглядами); вирішує наблизити до себе Фельса і в той же час підсвідомо намагається віддалити час освідчення; панічно боїться свого майбутнього, але має твердий намір здійснити задумане. Зворушливою є сцена прощання Олени з листами Стефана Лієвича, найдорожчим, що у неї залишилось.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Хочеш їсти калачі не сиди на печі.
О. Кобилянська. Повість “Людина” (переказ)