Структура текста и культурний контекст

Про мету, яка ставиться згаданими теоріями, дають уявлення підсумкові висновки дослідників про взаємодію тексту з різними змістоформуючими силами, серед яких важливу роль відіграють асоціації. Розглядаючи текст як частку “непрерывно движуще-гося пртока человеческого опыта”, Б. М. Гаспаров констатує, що кожне “змістове середовище” “просочує” текст і він перебуває у процесі постійних змін: “Структура текста”, вбирая в себя “контекст”, в конце концов оказывается размыта или разрушена множес-твенностью факторов,

действующих в окружающей текст смысловой среде”.15 Ще у 60-і роки Р. Варт з притаманною йому категоричністю зробив висновок у статті “Смерть автора”: “Ньше текст создается и чи-тается так, что автор на всех его уровнях устраняет-ся… Рождение читателя приходится оплачивать смертью автора.” У напівіронічному відгуку на статтю Варта сучасник додав, що надалі наступить і смерть читача. На початку 80-х рр. сформувалася “негативна” стратегія тексту. Ж. Дерріда розробляв аналіз тексту за принципом його деконструкції, а його послідовники намагалися обгрунтувати неминучість помилкового прочитання.

Варто

зазначити, що не все в згаданих теоріях непридатне для шкільного вивчення літератури. При розгляді таких творів, як “Улісс” Д. Джойса, створеного за асоціативним принципом, орієнтація на асоціації та інтерпретацію цілком доречна. Автор провокував читача на домислювання зашифрованих ним повідомлень. Коментатор роману писав: “Джойс меч-тал об идеальном читателе, который посвятит всю свою жизнь чтению, изучению, расшифровке “Улис-са”. Не без иронии… он говорил, что насытил свой текст таким количеством загадок, что учение, комен-таторы, критики, литературоведы будут до скончания своих дней биться над их разгадкой”.

Зовсім інший принцип творення характерний для класичної літератури. Письменник у процесі творчості прагнув мистецтвом слова переконливо розкрити суть свого задуму. Лев Толстой розповідав, як він намагався викликати у себе описуваний стан у пошуках художніх засобів відображення думок і почуттів, щоб читач зрозумів суть описуваного і перейнявся тими ж настроями.

Повноцінне сприйняття й інтерпретація творів класичної літератури вимагає відповідної читацької підготовки – вироблення здатності осмислювати змістовність художніх засобів вираження думок і почуттів, характерних авторській манері. Лише такий підхід – запорука адекватного розуміння суті зображеної ситуації, конфлікту, образів і авторської позиції та можливості плідного “діалогу” між автором і читачем.

Характер естетичної природи художнього твору, всі компоненти якого являють собою певну естетичну єдність, має стати основою системного вивчення літератури, що грунтується на єдності принципів, взаємопов’язаних певними закономірностями. Перший з них – культурологічний принцип, що формує загальну орієнтацію читача, розкриваючи історичний і національний характер культури, яку представляє твір, і визначає його аксіологічні й естетичні особливості. Практика свідчить про необхідність глибшого осмислення суті методологічних принципів, спрямованих на побудову системного вивчення літератури.

Через нерозробленість культурологічного принципу і відсутність чіткого уявлення про його суть і значення оприлюднюються різні тлумачення його ролі і способів реалізації. Так, спираючись на досвід минулих років і вважаючи, що інформація про епоху є поверненням до відомої практики детального розгляду історичних обставин, суспільних подій, причин ідеологічної боротьби і місця в ній письменника, робиться висновок, що слід відмовитись від інформації про характер епох в зарубіжній літературі через її великий обсяг.

В іншому разі культурологічний підхід підміняється порадами створювати на уроці “культурологічний контекст” засобами розробленої в старі часи практики ТЗН (технічних засобів навчання) – демонстрації відповідних темі уроку художніх і музичних творів. Замість інформації про головні особливості культури епохи, яку твір представляє проблематикою, оцінкою описаних життєвих явищ і особливостями мистецтва слова, пропагується використати аксесуари сучасної культури, щоб впровадити “асоціативний принцип, розрахований на пошук зорових та слухових асоціацій, спільних почуттів або вражень у творах різних видів мистецтв, театру або кіно…”. Таким чином, головна мета освіти – ознайомлення з світовою класикою, в якій відображено духовний розвиток людства, поступається прагненню стимулювання слухових і зорових асоціацій, які навіть пов’язані не з творами, а з тим, як вони інтерпретовані музикантами та художниками.

Орієнтація на асоціації замість осмислення твору як явища культури і збагачення культурної пам’яті учня замикає його в колі мізерного життєвого досвіду особистості, яка тільки починає розвиватися. У разі, якщо, попри таку небезпеку, все ж таки залучити учнів до інтерпретації художнього твору на основі їх асоціацій, результат лише підтвердив би висновки дослідників природи тексту і сили впливу асоціативного потенціалу. Б. М. Гаспаров писав, що неможливо “учесть все резонанси смьюловых обертонов, возни-кающих при бесконечних столкновениях бесчислен-ных частиц смислового материала..”, можна лише “ощутить текст в качестве потєнциала смысловой бесконечности: как динамическую “плазменную” среду, которая, будучи однажды создана, начинает как бы вести свою собственную жизнь, включается в бесконечний процесе самогенерации и регенера-ции. Таков парадокс текста, составляющий важней-шее его свойство в качестве орудия формирования и передачи смьюла в коммуникативной среде.”

У системі принципів вивчення зарубіжної літератури культурологічний є визначальним і для аксіологічного, і для естетичного. Кожен художній твір є явищем певної національної культури і несе в собі характерні ознаки одного з етапів її розвитку. Уявлення про головні особливості типу культури готує учня до сприйняття конкретного твору як явища певної системи, основні риси якої відомі і повніше розкриваються при розгляді твору. Мистецтво кожної епохи і країни створює свою картину світу.

Антична література характеризується орієнтацією на міфологію в тематиці і проблематиці творів. Особливо яскраво це виявилось у “Іліаді” й “Одіссеї”. Те, що героями творів виступають переважно боги і герої, позначилось на ідеалізованому уявленні древніх про людину як про гармонійну, довершену, сильну духом особистість. Проте велич і сила не виключає жах древнього грека перед роком і титанічними силами природи, які він одухотворює і персоніфікує. Починається розвиток драми і поезії, де відображено побут і почуття давнього грека. В “Поетиці” Арістотеля започатковане теоретичне осмислення естетичної природи художньої літератури.

У процесі руйнування рабовласницької системи починається епоха Середньовіччя. Визначальними факторами істотних змін стало утвердження християнства, новий тип державотворення із суворою ієрархією васальної залежності. Під впливом християнських ідей формується нове світобачення, в основі якого лежить ідея протиборства добра і зла, світла й пітьми, неба й землі. Це позначилось на концепції людини, визначило типологічні риси літературного героя, особливості проблематики й конфліктів. Визначальним у розвитку мистецтва стає протистояння альтернативних начал, що перебувають у постійній боротьбі духовного й тілесного. Великого значення набуває клерикальна література. З ідеями християнства пов’язаний розвиток рицарського роману. Альтернативні начала душі і тіла породжують твори різної спрямованості, як у “Божественній комедії” Данте й у творчості вагантів.

Дзнте виступив як провісник Відродження. Формування культури нового часу характеризувалося поверненням до класичної спадщини античності. Концепція людини в нових умовах грунтувалася відповідно до ідеалу розкріпаченої, гармонійної творчої особистості. Утвердження гуманістичних ідеалів позначилось на формуванні нового типу літературного героя, в образі якого поєднується індивідуалізм і громадянська свідомість. У пошуках шляхів побудови справедливого суспільства митці Відродження йшли від віри у безмежність можливостей волі і розуму людини на ранньому етапі (що позначилась на творах Томаса Мора, Боккаччо, Рабле) до осмислення обмеженості можливостей людини у прагненні до створення ідеального суспільства.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Структура текста и культурний контекст