Що таке моральна краса й духовна велич? (за кіноповістю “Зачарована Десна”)

Олександр Довженко – відомий кінорежисер і письменник, його творчість має світове визнання. Сказані митцем слова: “Я належу людству” сьогодні цілковито підтвердили його права на них. Так, своєму народові письменник віддав своє життя, своє серце, свій талант.

Народна мораль завжди була і є важливим засобом виховання молодого покоління. Автор “Зачарованої Десни”, відмовившись від традиційного переказу вражень дитячих літ, ніби підняв завісу над найважливішим, найпотаемнішим і показав, як у трудовому середовищі формувався

світогляд майбутнього митця, які об’єктивні чинники впливали на становлення його уявлень про прекрасне і потворне, про правду і кривду.

Вихований у повазі до праці, письменник усе життя звеличував її, бачив щастя людей і їхню красу саме в труді. Це яскраво засвідчує кіноповість “Зачарована Десна”, де автор говорить про людей праці, про ставлення до неї як до творчості. Ось, наприклад, слова матері: “Нічого у світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало”. Саме ці слова визначають, по суті, тональність усього твору. У цих майстерно дібраних деталях етичне органічно пов’язане з естетичним.

І прадіда свого хлопчик запам’ятав саме таким. З особливою любов’ю згадує Олександр Довженко батька. Його портрет змальовано в стилі народного світосприймання-у гармонійному поєднанні працьовитості і фізичної досконалості. Мені запам’яталась його портретна характеристика: велика темноволоса голова й великі розумні сірі очі, тіло біле, без “єдиної точечки”, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі. Також він мав високу внутрішню культуру думок і почуттів, був тактовним і шанобливим. Саме нелегка чесна праця, готовність прийти на допомогу підносили його, давали право письменникові бачити батька прекрасним і гідним поваги. Він говорить, що з нього можна було писати лицарів, богів, що він годився на все. Внутрішня краса, поетичність душі відбились на прекрасній зовнішності кожного з героїв. Дійсно, нерідко стається так, що внутрішня, душевна краса формує зовнішність людини. Як же вмів батько цінувати людину! І як легко було синові навчитися цьому від батька!

На мій погляд, образ батька можна вважати справжнім взірцем моральності, духовної краси, величі людини. Мати ж навчила Сашка ніжності. Не залишився осторонь і дід Семен, подарувавши хлопцеві дещицю своєї доброти й мудрості. Життя діда Семена промайнуло в щоденній важкій праці. Може, тому дід був чимось схожий на старозавітного Бога, просотаного святими пахощами землі, хліба, сонця – пахощами самого життя. Письменник згадує, що він найкраще з усіх збирав гриби і ягоди та розмовляв з усім живим. Тільки справжня людина може так любити природу!

Середовище навчило майбутнього митця поважати простого селянина, воно відкрило очі й на талант дядька Самійла, який уважався неперевершеним косарем. Він обкосив би всю землю, аби тільки була добра трава та хліб і каша. І люди цінували його, прозивали Косарем, часом забуваючи справжнє прізвище.

Усі ці образи трудівників – уособлення моральної краси й духовної величі трудової людини.

Письменник доходить висновку, що саме звідти виніс він любов до рідного краю, його людей. Наддеснянські хлібороби навчили його, ще малого, трудитися, поважати старших, розуміти і цінувати прекрасне, творити добро. Завдяки чарівній Десні і рідним людям Довженко впродовж усього свого життя не втрачав щастя бачити зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах.

Для мене кіноповість – книга життя. Я ще глибше зрозумів, як треба молодій людині любити працю, поважати батьків, шанувати старість. Твір став для мене своєрідним поштовхом для вдосконалення мого “я”.






Чого сьогодні не вистачає українцям твір.
Що таке моральна краса й духовна велич? (за кіноповістю “Зачарована Десна”)