“Благословенна будь, моя Десно” (за кіноповістю Олександра Довженка “Зачарована Десна”)

Кіноповість “Зачарована Десна” сповнена глибоких роздумів прожиття дореволюційного українського села. Це літопис відкриття селянським хлопчиком широкого світу – від пізнання становища людини з фантастичної лубочної картини страшного божого суду, що “мати купила за курку на ярмарку”, до свідомого розуміння суду людського, де Сашко вперше знайомиться з трагічними і смішними прикрощами життя. В його дитячу свідомість ще не вплітається поняття про дрібновласницьку стихію, людські стосунки.

У полоні дитячих мрій автор відкриває завісу про перші печалі й радощі білоголового хлопчика. Тут і боязкість гадюки у гущавині смородини та бузини, прийняття “першого гріха” від бабусі Марусини за вирвану моркву, по-дитячому наївне розуміння картини божого суду, “що на неї боявся дивитись навіть домашній собака Пірат”, бесіди з дідом-“чорнокнижником” про казкові нетри старовини та інше. Якраз звідси і починається розуміння хлопчиком сутності людського буття з його “приємним і неприємним”.

Письменник неповторно передає реальний світ мрій сільського

хлопчика, якому “приємно” в дитинстві обнімати лоша, бродити по теплих калюжах після дощу, спати в човні під час весняної повені, а “неприємно” слухати прокльони прудкої прабабусі, сварку п’яного батька в сім’ї, ходити босому по стерні тощо.

Ці “незабутні чари дитинства” залишилися назавжди в уяві письменника-життєлюба.

З поетичною силою і пафосом оспівує письменник людей праці – величних і прекрасних у своєму трудовому таланті, у своїй моральній чистоті. Це “малесенька і прудка” прабаба Марусина, в устах якої навіть прокльони перетворюються на чарівні пісні, мати, яка любила “саджати що-небудь у землю, щоб проізростало”. Батько для Олександра Довженка – ідеал трудівника землі.

Уособленням народної мудрості виступає в повісті дід Семен – лагідний, працьовитий, залюблений у влучне слово, такий собі народний філософ, що “прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок”.

Усі ці образи трударів і філософів несуть в собі думку про невичерпність і життєдайність народного джерела, про безсмертя народу.

Своєрідним символом, рікою життя проходить через повість образ зачарованої Десни. Не можна без хвилювання читати Довженків апофеоз рідній річці: “Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя…”

Але не можна не сказати про суть людської “помилки” у споглядальному роздумові про “цілющу криницю минулих вражень”. У Довженка це не просте замилування сивизною минулих часів, а гаряча любов “до незабутніх чар дитинства”, до людини-трудівника, до національних традицій великого народу, до рідної землі.

З докором говорить письменник на адресу деяких сучасних “дачників”, що забувають і зневажають землю, на якій народилися й виросли, не цінують хліборобської праці. Село їх цікавить лише з екзотичного погляду.

Отже, дитинство Довженка насичене і житейськими трагедіями, і веселими пригодами, і колоритними ситуаціями, в яких проявлялись найрізноманітніші грані української вдачі.

Бачене, почуте, пережите у дитинстві пройшло майже крізь усі довженківські фільми і врешті дістали найповніше втілення у кіноповісті “Зачарована Десна”.

У ній на першому плані виступає Сашко, з його дитячими враженнями і з високими епічними медитаціями автора, на другому – наддеснянські селяни-хлібороби, чарівна річка Десна… А всі вони разом становлять узагальнений образ народу-трудівника на фоні розкішної і багатої природи.






Твір роздум ромео і джульєтта.
“Благословенна будь, моя Десно” (за кіноповістю Олександра Довженка “Зачарована Десна”)