За законами духовності (за кіноповістю «Зачарована Десна»)

Самобутність кожного митця визначається насамперед тим, наскільки оригінальною і неповторною є його творчість, наскільки вагомим і примітним є його мистецький внесок у скарбницю духовного життя людства.

О. Довженко належить саме до тих митців, оригінальність яких є загальновизнаною і безсумнівною. Вражає його багатогранність таланту, енциклопедичність знань. Письменник від природи мав високорозвинене естетичне почуття, розуміння суті і значення зовнішньої, тілесної, і внутрішньої, душевної, краси людини, краси і величі рідної землі.

Це дорогоцінне почуття і розуміння він успадкував від своїх батьків, від народу, а потім розвинув, удосконалив у процесі напруженої творчої діяльності.

Митець мав незвичайну здібність спостерігати, ясно бачити, сприймати і фіксувати в пам’яті розмаїті естетичні явища життя. Довженкові було властиве небуденне вміння широко мислити естетичними категоріями, уявляти їх і передавати в образах.

Найширше розкривається система естетичних понять і категорій, суджень про прекрасне і потворне, високе і нице, трагічне і комічне у кіноповісті «Зачарована Десна», яку написано в останній період творчості.

Твір «Зачарована

Десна» є автобіографічним, має виразні жанрові прикмети ліричних спогадів. Основу його сюжету становлять теплі, ясні спогади письменника «про незабутні чари дитинства», про свою сім’ю і своїх земляків, про бурхливу весняну повінь на Десні, сінокіс на лузі над чудовою річкою.

В ідейно-тематичному змісті «Зачарованої Десни» можна виділити дві важливі суспільні проблеми – проблему народного світогляду, моральної чистоти и досконалості народної душі і проблему взаємин людини – сільського трудівника – з природою. Письменник вивів ряд яскравих образів – добрих і талановитих людей праці, які несуть у собі риси прекрасного.

Серед них рідні малого Сашка – дід Семен, лагідний і мудрий, схожий на Бога чи на святого Миколая на іконах; батько з гарним обличчям, з внутрішньою високою культурою думок і почуттів. «З нього,- говорить автор, – можна було писати лицарів, Богів, апостолів, великих учених чи сіячів, – він годився на все».

Вродливою була також мати, невсипуща трудівниця, що любила саджати різну городину в землю, «щоб проізростало»; їй всяка рослиночка приносила велику радість. Удача і вчинки Сашкових батьків були благородними, привабливими – такими робили їх любов до праці, чесне трудове життя.

Яскраве естетичне освітлення мають і інші персонажі – богатирська постать сільського коваля і рибалки діда Захарка; не менш велична і сильна постать – дядька Самійла, талановитого косаря, який орудував косою легко і вправно, «як добрий маляр пензлем». Автор-оповідач дивиться на своїх героїв і на самого Сашка з почуттям замилування і здивування, з теплим усміхом, помічаючи не тільки все гарне, а й їх вади. Тому з таким сердечним гумором письменник згадує про те, як Сашко смакував всякими ласощами на городі, повиривав зовсім молоду, дрібненьку морквицю…

Цікавими й радісними видавалися Сашкові всілякі події родинного життя – і народження в матері маленької дитини, і клепання коси та виїзд на сінокіс. А які чудові й дивовижні сни народжувалися у Сашковій душі і вдома, й на сіножаті, які образи витворювала його багатюща уява!

Звичайно, діалектична закономірність життя така, що поряд з гарним, прекрасним і величним існують і огидні явища, різні за своєю суттю життєві події і людські характери неминуче стикаються між собою, вступають у конфлікти. Тому і в своїй сім’ї Сашко бачив не тільки красивих, добрих душею діда, батька, матір, а й лиху, сварливу прабабу Марусинку, яка не могла жити без сварки, яка кляла і ненавиділа все живе.

Багатим естетичним змістом сповнені картини природи. Автор захоплено пише: «Благословенна будь, моя незаймана Дівице Десно, що згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим…»

Ідеал Довженка яскраво виражено у типових образах трудівників українського села – хліборобів, косарів, ковалів, рибалок – мудрих, працьовитих людей, що жили у повній гармонії з навколишньою природою.






Біблія найвідоміша книга у світі.
За законами духовності (за кіноповістю «Зачарована Десна»)