Принижені і ображені (по роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”)
Роман Ф. М. Достоєвського – це “психологічний звіт одного злочину”, що зробив бідний студент Родіон Раскольников, який вбив стареньку-процентщицу. Однак у романі мова йде про незвичайний карний злочин. Це, якщо так можна виразитися, ідеологічний злочин, а виконавець його – злочинець-мислитель, вбивця-філософ. Він вбив лихварку аж ніяк не в ім’я збагачення і навіть не заради того, щоб допомогти своїм близьким: матері і сестрі. Цей злочин з’явився наслідком трагічних обставин навколишньої дійсності, результатом довгих і завзятих
Під
Катерина Іванівна розуміє, що Соня принесла себе в жертву близьким. Саме тому, коли Соня повернулася із грішми, вона “весь вечір у ногах у неї на колінах простояла, ноги їй цілувала, встати не хотіла”. Мармеладов дає дружині точну характеристику, говорячи, що вона “гаряча, горда, непохитна”. Але людська гордість її, як і Мармеладова, зневажується на кожному кроці, про достоїнство і самолюбство змушують забути. Безглуздо шукати допомоги і співчуття у навколишніх, “нікуди йти” Катерині Іванівні, скрізь тупик. Розповідаючи про Соню й що зустрілася Раскольникову дівчину, письменник не випадково зупиняє увагу читачів на їхніх портретах; чистота й беззахисність, показані у вигляді Соні й обманутої дівчинки, не відповідають способу життя, що вони змушені вести, тому Раскольникову “дивно й дико було дивитися на таке явище”. Соню штовхає на панель убогість і неможливість чесно заробляти на життя. Її майбутнє безрадісно, як і майбутнє обманутої дівчинки. Воно укладається у формулу: “лікарня… вино… шинки й ще лікарня… року через два-три каліка…”.
Достоєвський переконливо показує, що інші відносини, крім байдужності, цікавості, зловтішного глузування, протиприродні у цьому світі. Люди дивляться один на одного “вороже і з недовірливістю”. Усі, крім Раскольникова, слухають “потішника” Мармеладова, “фиркаючи”, “посміхаючись”, “позіхаючи”, а в загальному байдуже. Так само байдужа юрба глядачів, що дивляться на страждання вмираючого Мармеладова. У сні Раскольникова, так схожому на яву, коня січуть “з насолодою”, “реготом і гостротами”. Роман “Злочин і покарання” відбив тривогу Достоєвського за майбутнє людства. Він показує, що таким життям, яким зараз живуть “принижені і ображені”, жити далі не можна. “Опираючись на реальний матеріал дійсності, Достоєвський висував і висвітлював проблеми, що мають всесвітнє значення, проблеми боротьби добра і зла в соціальному житті, у внутрішній природі людей, теми життєвого призвання людської особистості, страждання і протесту, егоїзму і самопожертви, злочину і покарання, питання суспільних, духовних зв’язків між людьми і їх роз’єднанням, справедливого устрою соціального світу і багато чого іншого”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)