Вічна суперечка добра і зла (по роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”)

Питання гріха і чесноти – одне з так званих вічних питань, що мучили людство протягом століть. Багато хто намагався знайти остаточне, останнє рішення цього питання. У російській класичній літературі чимало сил було покладено на те, щоб з’ясувати, як співвіднесений гріх і чеснота, де грань, за якою чеснота стає гріхом. Кращі зразки такого аналізу можна знайти, у творчості Федора Михайловича Достоєвського. Роман “Злочин і покарання” – один з найвідоміших добутків письменника, що здобув світову славу. У центрі роману – образ Родіона

Раскольникова, що вирішив перейти за грань гріха і чесноти та придбати тим самим якості надлюдини.

Для Раскольникова чеснота і гріх залишаються абстрактними категоріями, зміст яких лише в стримуванні глибинних поривів вільної людської індивідуальності. Але вбивство з ідейних міркувань, вчинене їм, виглядає безглуздо. Причина цього, імовірно, у тім, що герой “Злочину і покарання” поставив собі занадто неблагородну мету. Однак гріх вбивства, будучи скоєним, обтяжує Раскольникова, і герой переживає страшні щиросердечні мучення. Рішення Раскольникова настільки ж безглуздо, як безглуздий сам його злочин. І врятувати

душу Родіона, що заблукала, випадає на частку втіленню чесноти – Соні Мармеладової. З роману “Злочин і покарання” ми бачимо, що здійснений смертельний гріх, безумовно, важко травмує психіку вбивці і робить останнього відщепенцем роду людського. А от чеснота, навпаки, виліковує душу і робить людину частиною Божого світу. Категорії гріха і чесноти вкорінені насамперед у середовищі релігійної свідомості. Але при цьому під дію даних категорій підпадають як віруючі, так і абсолютно невіруючі люди, тобто гріх і чесноту можна вважати універсальними поняттями. Відповідно до Євангелія чеснота зовсім не є протилежністю гріха, адже тільки вірою можна надолужити будь-який гріх. Віра ж, у свою чергу, припускає доброчесне поводження людини у житті. Як розуміють гріх і чесноту наші сучасники? Чи залишається місце для цих понять у нашому повсякденному житті? Швидше за все, так. Адже гарним і правильним вважається саме те, що схвалюється, у тому числі релігійною мораллю, а поганим і неправильним – те, що нею засуджується. Виходить, кожна людина – віруюча?

Ні, просто за тисячоріччя своєї історії людство виробило правила поведінки, виконання яких дозволять суспільству гармонійно і вільно розвиватися, іти по шляху прогресу. Особисто для мене гріх і чеснота – дуже важливі поняття. Я вважаю гріхом те, що приносить шкоду навколишнім, робить їх нещасними. Чеснота ж для мене – це доброзичливе і чесне відношення до інших людей, засноване на взаємодопомозі і взаєморозумінні. У складному і мінливому сучасному світі дуже важливо мати власне розуміння категорій гріха і чесноти. Саме це дає людині можливість правильно знайти своє місце у житті і бути гідним членом суспільства.






Неповторний світ дитинства у творах лесі українки.
Вічна суперечка добра і зла (по роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”)