Правда і неправда в п’єсі М. Горького “На дні”
Що є правдою і що є неправдою? Цим питанням людство задається протягом багатьох сотень років. Правда і неправда, добро і зло завжди стоять поруч, одне без іншого просто не існує. Зіткнення цих понять є основою багатьох всесвітньо відомих літературних творів. Серед них і соціально-філософська п’єса М. Горького “На дні”. Головне в її сюжеті – зіткнення життєвих позицій і поглядів людей. У п’єсі “На дні” автор піднімає характерне для російської літератури питання про два види гуманізму. Гуманізм Луки призиває до жалості і жалю,
Кам’яні закопчені заводи, нари, бруд, і люди, що живуть в атмосфері безпробудного пияцтва, грабежів, лайки і розпусти. От, що ми бачимо з перших сторінок п’єси. Більшого “дна” і уявити собі важко. Через деякий час у нічліжці з’являється Лука, що несе із собою “ласкаве”
Як кожних ліків, жалості повинно бути певна кількість. Головне – не перейти тонку грань між користю і явною шкодою. Лука думав, що правдою навряд чи можна вилікувати людську душу, що можна біль зм’якшити втішливою неправдою. Він із самого початку вибрав помилковий курс. Новий мешканець нічліжки не намагався змусити людей змінити що-небудь у їхньому житті, він лише утішав і жалував їх. Лука відразу став ставитися до нічліжників як до непоправно загублених людей. Хіба так надходить людина, що щиро хоче допомогти! Так, смертельно хворий Ганні потрібна була саме така допомога. Необхідно було скрасити їй останні хвилини життя, заспокоїти. Але свою “втішливу” філософію Лука примірив і до здорових людей. Своїми “солодким пігулками” він оселив героїв у сівт оман і ілюзій. Літній мандрівник, що призивав до терпіння і примирення, заколисував у нічліжниках слабкість і нездатність боротися. Бідні люди і до його приходу не діяли в силу звички, не пручалися обставинам. Лука ж своїм помилковим гуманізмом ще більше їм нашкодив, “зв’язавши” остаточно руки і ноги. “Ти – сподівайся! Ти – вір!” – вселяв він їм. Людина не може постійно жити ілюзіями, і рано або пізно доведеться почути гірку правду, що “завжди піднімається над неправдою, як масло над водою”. Так чи не краще якомога швидше відкрити очі на життєві протиріччя і проблеми та перейти до рішучих дій? Адже “хто живе лише надією, ризикує вмерти голодною смертю”. Очевидно, і сам автор дотримується подібної думки. Він вишиковує сюжетну лінію п’єси так, щоб читачі змогли розібратися в його позиції по цьому питанню і переконатися в тім, що гуманізм Луки – помилковий гуманізм.
Філософія мандрівного проповідника перевіряється на героях п’єси і у підсумку зазнає поразки. Художнє розвінчання її супроводжується розвалом нічліжки: повісився Актор, Попіл потрапив у Сибір на каторгу, загублена доля Наташі… Автор більше симпатизує теорії Сатина. За його словами, ніщо так не радує око, як правдивість, ніщо так не потворне і непримиренно з розумом, як неправда. Правда, нехай навіть сама гірка, завжди повинна перемагати. Не буває гуманної неправди, і рано або пізно вона принесе шкоду тому, хто вірить у цю оману. А неправда – найчистіший прояв неповаги до людини. Поважати ж людину треба завжди. Ким би вона не була, вона, насамперед, людина. У цьому, безумовно, можна погодитися з Костянтином Сатиним. Але, на жаль, однієї лише теорії колишнього телеграфіста теж виявилося недостатньо. Він теж нічого не зміг змінити ні у своєму житті, ні у житті інших мешканців “дна”. І, можливо, проблема тут не в правильності теорій, а в самих людях, які з Лукою або без нього, із Сатиним або теж без нього, так і не піднялися б з “дна”. Більша частина, того, чого людина домагається в житті, залежить від неї самої. Проблема щирого і помилкового гуманізму не вирішується раз і назавжди.
Час не стоїть на місці, змінюються обставини, змінюються люди. Кожне наступне покоління вирішує для себе цю проблему відповідно до моральних ідеалів часу. Тому п’єса М. Горького актуальна за всіх часів, і зараз можна говорити про своєчасність суперечки про гуманізм.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)