Утвердження незнищенності Києва як символу української нації у поемі «Неопалима купина»

Поеми Максима Рильського «Слово про рідну матір», «Жага», «Неопалима купина» та збірники «За рідну землю», «Світла зброя», «Велика година» читаються як поетове зізнання у ніжній синовній любові до України, уславлення її історичного минулого.

Поема «Неопалима купина» була написана 4 жовтня 1943 року, незадовго до визволення Києва від фашистських загарбників. Вже сама назва викликає уявлення про їлось вічне і величне. Біблійний кущ, що горів, не згораючи, з якого доносився голос Бога, стає символом непереможності народу України:

Ти чуєш,

батьку, як ступає

Непереможна рать твоя,

Як древній Фастів посилає

Полки Семена Палія?

Джерело цієї непереможності й сили поет бачить у давньому Києві, в історичній пам’яті про славних предків за волю України, яких народжувала її історія в усі часи випробувань. Важливі події змальовує Рильський, доводячи думку про вічність і незнищенність Києва. Почавши поему з образу князя Володимира, який:

Крізь непроглядну ніч криваву,

Благословляючи народ,

Веде свій люд, свою державу

На ясні води від негод.

Рильський відразу вводить читача в жорстоку і страшну атмосферу війни, де «дитя, розтоптане копитом,

… встає, як судія над світом, і двері правді відчиня», де «на суд зійшлися гори, море, здригнулись гнівом небеса». І ось ми вже бачимо, що, мов та неопалима купина, «знов чоло підводить Київ, щоб не хилить чоло навік».

І хоч безмежним горем сповнені рядки, де змальовується «гидка німота», автор твердо впевнений у тому, що ворога спіткає неминуча розплата за причинене зло, а народ, Україна, Київ відновляться в праці і добрі, як неопалима купина:

Конай же, кате окаянний!

Гори на вічному вогні!

Нехай нове життя повстане

В неопалимій купині!

У грізне воєнне лихоліття народилася ця поема, тому стільки в ній емоційної сили, щирості і сподівань на краще. Слідом за поетом переймаєшся повагою до історичного минулого своєї землі, любов’ю до України сучасної, відчуваєш гордість за причетність до української нації.






Суспільство в якому я хочу жити.
Утвердження незнищенності Києва як символу української нації у поемі «Неопалима купина»