Символічність назви збірки В. Стуса “Палімпсести”
Українська поезія досить тісно пов’язана з історією нашого народу. Вона й визначалась життям народу, була вершиною його духовності. У найяскравіших своїх виявах вона випереджала час, вступала у суперечність із неправдою, за що платила долями й життям кращих своїх синів, одним із яких був Василь Семенович Стус. Поет-дисидент, репресований комуністичним режимом, Василь Стус у своїх поезіях відходив від традиційної стихії української лірики, намагався осмислити трагедію України крізь призму філософії. Його енергійне поетичне слово вимагає
Палімпсест – це рукопис на пергаменті поверх змитого чи зішкрябаного первісного тексту. Збірка “Палімпсести” вийшла друком у 1986 році за кордоном і майже вся складалася із табірних віршів. Назва збірки асоціювалася з пергаментом, де зішкрябаний первинний
В одному із найбільш відомих віршів, які увійшли до збірки “Палімпсести”, – “За літописом Самовидця” поет переосмислює історію України. Він зупиняється на чорних сторінках нашої історії, змальовує жахливі часи усобиць в Україні, коли брати проливали рідну кров, продавали своїх же братів-українців у неволю. Україну поет ототожнює з матрі’ю (“З руїни вже мати не встане – і розкинула руки в рову”). Знаходячи власний погляд на Руїну другої половини XVІІ століття, поет звертається до ліричної інтерпретації козацького літопису, досліджує справжні причини та наслідки цієї національної катастрофи.
Тюремні вірші Василя Стуса, з яких складається майже вся збірка “Палімпсести”, на перший погляд, важко назвати світлими і життєствердними: на них не міг не позначитися тяжкий психологічний стан позбавленого волі поета. І все ж у цій поезії – як осердя – три ясних накрізнйх струмені: Україна, Мати, Дружина. Три сонцеликі жінки благословили поета на подвиг – і не відпускали його в країну темряви і вічної розлуки. Вони підбадьорювали поета, допомагали йому вижити. Дуже показовий і важливий в цьому плані вірш “У цьому полі, синьому, як льон”. У ньому вжито два символи: на означення кольору – “синій”, що втілює своєрідність національного світобачення, та “поле”, тобто життєвий простір. Водночас зображений В. Стусом неозорий обшир вражає приголомшливою пусткою, яка поглинає ліричного героя (“тільки ми і ні душі навколо”). Поле натомість виповнюється безтілесними, химерними тінями. Але на ньому не видно жодної людської постаті. Напевно, тіні – то лише спотворені відбитки людей, які з усіх боків оточують ліричного героя. Неприродно холодною видається і синя барва, не урівноважена теплою, сонячною. Недарма у вірші вжито оксю-морон (поєднання контрастних понять задля витворення нового несподіваного уявлення) – “на рідній чужині”, окреслюючи головну думку твору, в якому осмислюється історична дійсність України, позбавленої права бути собою.
Вірші збірки “Палімпсести” – здебільшого медитативні роздуми над тим, як живе і як мусить жити людина, їх тематика – невгасима любов до України, протест проти переслідувань, утисків усього українського. У ніч з третього на четверте вересня 1985 року зупинилося серце талановитого поета і справжнього патріота України Василя Стуса. Зараз нація повертає собі, здавалось би, вже назавжди втрачену душу, самоусвідомлення власного єства і в цьому, безумовно, велика заслуга її мужнього сина – Василя Стуса.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)