Світ тримається на протистоянні творчого духу і духу заперечення і руйнації, сумніву і зневіри

В епоху Відродження людина пройнялась вірою у свою всемогутність, що викликало хвилю церковної диктатури і вилилось у вогнище інквізиції, спрямованих на вияв і знищення демонів. Тоді з’явилось безліч легенд про угоду людини з нечистим, серед яких і легенда про доктора Георгія Фауста, яка у безлічі перекладів стала духовно рідною всій Європі.

Але Фауст був героєм насамперед для Гете. бо жив у ньому протягом шістдесяти років. За цю трагедію, яка стала символом всього життя письменника, Гете брався і під час тяжкої хвороби у дев’ятнадцять років, і після хвороби та короткочасної сліпоти на п’ятдесят першому році, і на сімдесят п’ятому, коли боявся, що не встигне завершити рукопис. Можливо, тому кінець трагедії і став своєрідною сповіддю поета. Оскільки Фауст жив у поетові, то він і змінювався разом з Гете.

Дев’ятнадцятирічний поет передав своєму героєві тривоги власної юної душі і визначив його в особистому лірично-драматичному плані. Можна навіть розглядати твір як автобіографічний, бо в ньому відбилась духовна еволюція автора. Герой Гете пройшов самотній шлях, хоча прагнув повноти життя. Але все життя за ним ішла тінь Мефістофеля, як його внутрішній голос, як його друге Я:

У мене в грудях дві душі живуть,

Між себе вкрай не схожі і ворожі.

Одна впилась жадливо в світ земний

І розкошує в нім в любовній млості,

А друга

рветься в тузі огневій

У неба рідні високості.

Мефістофель уособлює всі пориви Фауста, його прагнення до повноти життя. Фауст готовий віддати душу за цю повноту, за те, щоб вимовити: «Спинися, мить! Прекрасна ти!». Але саме Мефістофель є уособленням усього зла, яке живе у Фаусті. Отже, коли Фауст живе пориванням – він з Мефістофелем заодно, а коли його обтяжують сумніви – він розходиться з Мефістофелем як з чимось потворним і ганебним. Мефістофель тут різний: то привабливий, то відразливий.

Мефістофель, для якого мета виправдовує засоби, готовий все вирвати з корінням – у цьому ж його суть. А Фауст подолав дух заперечення і зневіри творчою працею, в якій Мефістофель не бачить змісту. У боротьбі за душу людини Мефістофель постає метушливим і розгубленим. А сцена його боротьби з трояндами сповнена іронії і глибокого смислу, адже, забувши про душу Фауста, він висловлює власні невідомі почуття до ангелів.

Отже, друге Я Фауста, яке уособлювало бажання злого, переможене силою добра, жагою до творчості та безсмертям людської думки.



Дружба як послуга.
1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...
Світ тримається на протистоянні творчого духу і духу заперечення і руйнації, сумніву і зневіри