Переказ повісті “Зона”

Сергій Довлатов – письменник нашого часу. Він став відомий тільки у вісімдесятих роках. У нас же в країні його книги з’явилися кілька років назад, на початку дев’яностих. Все життя письменника було рухом, енергією. Народившись в евакуації 3 вересня 1941 року в Уфі, він умер в еміграції 24 серпня 1990 року в Нью-Йорку. З 1978 року – Дванадцять років – Довлатов жив у США, де остаточно виразив себе як прозаїк. На Заході він випустив дванадцять книг російською моваю.

Його книги стали видаватися й на англійському, і на німецьких мовах. При житті

Довлатов переведений також на датський, шведський, фінський, японський… Лауреат премії американського Пен-клубу, він друкувався в престижнейшем американському журналі “Ньюйоркер”, де до нього з російських прозаїків публікували лише Набокова. Самим утішним образом озивалися про Довлатове Курт Ваннегут і Джозеф Хеллер, Ирвинг Хау й Віктор Некрасов, Георгій Влади-Мов і Владимир Ваинович. Чому ж все-таки російський талант на Батьківщині завжди в опозиції? Чи не тому, що його ціль – ідеал?

По завіті нашої класичної літератури місце художника – серед принижених і ображених. Він там, де немає правасуддя, де вгасають

мрії, панує беззаконня й розбиваються серця. Але з темного болота життя художник витягає невідомий до нього зміст, образи. Вани “темні иль незначні” – з погляду пануючої моралі. А тому й сам художник завжди жахлива темний для навколишніх.

Довлатов сильно захоплювався американською прозою: Шервудом Андерсоном, Хемингуеем, Фолкнером, Селинджером. Вплив це очевидно. Особлива в шістдесяті-сімдесяті роки, коли автор жив те в Ленінграді, то в Таллине й по дріб’язках публікувався в журналі “Юність”. У Нью-Йорку виявилося, що еталоном прози Довлатову служать “Повісті Белкина”, ” Хаджі-Мурат”, оповідання Чехова. Знадобилася еміграція, щоб переконатися в точності й правильності сваго передчуття: “…схожим бути хочеться тільки на Чехова”. Ця фраза з довлатовських “Записних книжок” дуже істотнО. Метод пошуків, так ськазати, художньої правди в Довлатова специфічно чеховський. “Якщо хочеш стати оптимістом і зрозуміти життя, то перестань вірити тому, що говарять і пишуть, а спостерігай сам і вникай”.

Це вже з “Записної книжки” Чехова – судження, необхідне для розуміння тварчості й життєвих принципів Довлатова. У першу чергу письменника цікавило розмаїтість найпростіших людей і ситуацій. Відповідно. щодо цього його’ подання про генія: “безсмертний варіант простої людини”. Слідом за Чеховим він міг би ськазати: “Чорт би забрав усього великого світу цього з усією їхньою великою філософією!” Добуток “Зона”, опубліковане в 1983 році, спочатку в Америці, у нас – набагато пізніше, має друга назва – “Записьки наглядача”.

Це сваго роду щоденник, хаотичні записьки, комплект неорганізованих матеріалів, що описують у точності життя карної колонії. Оповідання ведеться від першої особи – людини, що работали в цій колонії наглядачем. Він розповідає про дикість, жах миру, у який він потрапив. Миру, у якому билися заточеними рашпілями, їли собак, покривали особи татуюваннями, насилували кіз. Миру, у якому вбивали за пачку чаю. Він пише про людей, що живуть у цьому світі. Про людей з кошмарним минулим, що відштовхує теперішнім і трагічним майбутнім. Але, незважаючи на весь жах і кошмар цього миру, життя тривалО.

І в цьому житті навіть збереглися звичайні життєві пропорції. Співвідношення радості й горя, добра й зла залишалося незмінним. У цьому житті, пише він, минулого й праця, і достоїнства, і любов, і розпуста, і патріотизм, і вбогість. Минулого й кар’єристи, і люмпени, і угодовці, і бунтарі. Але система цінностей була повністю порушенО. Те, що ще вчора здавалося важливим, відійшло на задній план. Повсякденне ставало дорогоцінним, дорогоцінне – нереальним. У цьому дикому світі цінувалися їжа, тепло, можливість уникнути роботи. В оповіданні є епізод, де автор розповідає про людину, що мріяла стати на особливаму режимі, хліборізом. “…Це була хмура, підозріла, самотня людинО. Він нагадував партійного боса, змученого важкими комплексами”. Для того щоб зайняти таке місце, у зоні треба було брехати, лестити, вислужуватися, іти на шантаж, підкуп, вимагання.

Будь-якими шляхами домагатися сваго. Порівнюючи в передмові до “Зони” себе із Солженицыным, До-влатов говарить, що книги їх зовсім різні. Солженицын був ув’язненим і описував політичні табори. Довлатов же писав про наглядача в карному таборі. Якщо говарити про художню сваєрідність добутку, то варто помітити, що в цих хаотичних записьках простежується загальний художній сюжет, якоюсь мірою дотримана єдність часу й місця; діє один ліричний герой (звичайно, якщо можна назвати наглядача “ліричним”). Можна ськазати, що довлатовськое оповідання розділене не на глави, а на абзаци, на налоськотати, як у чеховському театрі, границею між ними є паузО. Кожна з них може виявитися фатальною.

Чітко демократична орієнтація довлатовськой прози сумнівів не викликає. І іншого принципу відносин між людьми, чим принцип рівності, він не визнавав. Але розумів: рівними повинні бути люди різні, а не однакові. У цьому він бачив моральне обґрунтування демократії, і це переконання диктувало йому й вибір героїв, і вибір сюжетів.






Істинні і фальшиві цінності в житті людини.
Переказ повісті “Зона”