Переказ стисло: Цікава людина

Мене познайомили з Максимом Тадейовичем в один з його приїздів. Перше враження залишається назавжди: людина вишукано чемна серед інтелігентів високого кола. Ввічливість буває й гордовитою, тут вона – щирість. Увага Рильського привернута лише до того, кому він тисне руку. Він дивився людині у вічі весело чи суворо, залежно від того, хто до нього підходив, та не міг виявити недбалості, неуваги до людини. Чемність – його непорушний закон…

То не дрібниці в нашому житті, бо людина повинна бути красивою в усьому. Потребою поетової душі було

сказати людині добре слово… Ми виступаємо перед студентами Київського університету разом з письменниками Італії. У віршах Рильського, які він читає на вечорі, згадується ім’я Торквато Тассо, і в моїх – теж. Після вечора Максим говорить у нашому колі: “Бачите, Тереню Гермаїговичу! І ви згадали про сонети великого Торквато Тассо, і я теж. А ми ж з вами не домовлялися!” Іншого разу Максим підкреслив перед товаришами, бажаючи зробити мені приємне: “Я назвав свою книжку “Братерство”, а ви “Побратими”. Вони вийшли одночасно. Характерний і цікавий збіг. Знак часу”.

…Максим Тадейович починає працювати

з першого дня. Пише багато листів, просить у мене паперу. Несу йому аркушів сорок, він дуже задоволений. Після вечері йдемо до пансіонату. По дорозі багато знайомих. Поет щоразу знімає солом’яного бриля. Є люди, які вміють дуже красиво робити це у привітанні. У Рильського цей жест неповторний…

Я звертаю увагу на жест, з яким він скидав капелюха… “Чи правда, що розповідав Олександр Копиленко… про один осінній вечір?” – “А що? Не знаю”,- запитує поет насторожено. “Був пізній вечір, ви йшли від опери додому. Копиленку здалося, що ви трішечки зачіпали плечем стовбури каштана, знімали капелюха й казали: “Пробачте!” Каштанів чимало, знову якийсь на дорозі. “Пробачте!” – казали ви знову… Копиленко йшов позаду і щиро милувався, потім говорив нам із захопленням: “Дехто навіть з людьми не такий чемний, як наш добрий поет з деревами”.

Максим Тадейович стримано сміється: “Якщо Копиленко розповідав, то, видно, щось таке було”.

Дотепне слово, жарт і каламбур – наче прапор незмінної приязні поета до людей. Що тільки він переживав наодинці з собою, того не знають ні музи, ні друзі. Але і в драматичні моменти життя Рильський не дозволяв собі засмучення й журби на людях. Незбагненно, як він міг зберегти стільки оптимізму в труді та поведінці, стільки веселощів – після всіх тяжких ударів долі.

Мені дороге кожне добре слово, мовлене тепер про Рильського. Бо він багато чув раніше інших слів, багато вистраждав у житті… Біля його веранди я згадую випадок з минулих років… Тонка снігова павутина засновує двір будинку. Я дивлюся з вікна. Між сяючими заметами проходить хиткою, боцманською ходою сивий поет, зустрічає дружину двірника Соломію. Зупиняється, галантно нахиляється, цілує їй руку…

Останній рік життя Рильського в Ірпені, напередодні переселення до Голосієва… Після вечері Максим Тадейович сів за рояль. Його пристрастю в музиці був “божественний Шопен”. Він із захопленням грав уривки з полонезів. Трохи імпровізував. Улюблена його “Анданте кантабіле”. Прихильники Рильського говорили, що коли б він не став поетом, то, напевне, був би видатним музикантом






Скільки персонажів у романі дон кіхот.
Переказ стисло: Цікава людина