П’єса І. Карпенка-Карого “Хазяїн” – комедія нового типу
Український театр довгий час змушений був розробляти селянську тематику з етнографічним ухилом, бо інакше б українське слово не звучало зі сцени. Та це дало можливість театру розвиватися, швидко пройти шлях оновлення. Своєрідним знаком оновлення української драматургії була п’єса “Хазяїн” І. Карпенка-Карого. Соціально-сатирична комедія – це новий тип твору для тогочасного театру, бо в ній розв’язуються проблеми сучасного авторові суспільства – становлення нової сільської буржуазії. Яка ж вона, та нова буржуазія? А от як Терентій
Проте він залишається типовим “хазяїном” стосовно свого майна. Втім, у цьому випадку сама наша п’єси звучить дещо іронічно – він не хазяїн свого життя, свого здоров’я, він стає нікому не потрібним у суспільстві, навіть незважаючи на орден Станіслава. Але скільки ще таких “хазяїнів”, які міцно тримають за карк мільйони залежних під них людей, бо багатство – це влада. А влада таких, як Пузир, страшна, бо аморальна. Саме про це соціальне явище розповів І. Карпенко-Карий у коме нового типу – соціально-сатиричній, яка викриває засобами сатири типові со ціальні явища XІX-XX століття.
Образ хазяїна шиття у п’єсі І. Карпенка-Карого “Хазяїн”
П’єса “Хазяїн” написана близько ста років тому (1900), проте її проблематика і герої залишаються на диво сучасними. У образі Терентія Гавриловича Пузиря втілено найбільш суттєві риси “хазяїна” життя – людини, яка завдяки багатству набула великої ваги у суспільстві. І. Франко зазначив, що І. Карпенко-Карий дав “грандіозну по своїм замислі й по майже бездоганнім обробленню картину промисловця і глитая з селян з його могутніми впливами і чисто селянською вдачею”. Однак образ Пузиря набагато ширший, це не лише уособлення сільського багатія. Це типовий характер буржуа періоду економічного перелому, коли гроші, зароблені різними шляхами, мають вагу і забезпечують становище у суспільстві і владу їхньому власнику, але витоки багатства ще не приховані під культурним шаром доброї освіти й набутої світськості. Пузир – мільйонер-землевласник, який спочатку справді був добрим хазяїном, бо вмів працювати, не шкодуючи сил. З першого погляду, це образ простого доброго трудівника, бо й сам він говорить: “Я сорок літ недоїдав, недопивав, недосипав, кровію моєю скипіла кожна копійка…” Терентій Гаврилович викликає повагу, коли відмовляється стати засновником “сахарного заводу”, бо він не знається на цьому. Він ділова людина, має цілеспрямований розум, знається на сільській праці, бо й сам колись її виконував. Він працездатний і вміє, за словами Феногена, нарощувати оберти “хазяйського колеса”. Однак що ж заважає йому втриматися на позиціях “хазяїна життя”? Передусім втрата людяності, втрата міри і перехід межі, за якою немає заборон. У тому числі й моральних. Аби тільки гроші! Саме це й сталося з Пузирем. Він, що вважав себе за хазяїна життя, гине від своєї жадібності. У гонитві за грішми цей “хазяїн” стає їхнім невільником.
Тож про шо насправді п’єса? На мій погляд, це твір-попередження про те, що чекає на людину, яка надто захоплюється гонитвою за грошима. А ще це правдива історія про накопичення капіталу і “хазяїна” життя, який вже забув, що й сам колись голодував, а тепер совість дозволяє йому користуватися дешевою робочою силою. Бо справжню ціну він не заплатить ніколи. Межу перейдено. Гроші вже стали справжнім хазяїном такого собі “хазяїна”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)