Твір по поемі І. Драча “Чорнобильська Мадонна”

Пройшло вже більше десятиліття з тих пор, як у Чорнобилі відбулася більша трагедія, трагедія, що змінила подання людей об атомні станції. Вона забирає від нас людей щодня… І дотепер чути її скажений подих, що паралізує й зупиняє серця, що вражає променевою хворобою все живе й руйнує клітки. Важкими роздумами про Чорнобильську трагедію ділиться з нами Іван Драч у своїй поемі “Чорнобильська Мадонна”. Немає ні в кого слів, щоб виразити горе, біль, розпач від того, що відбулося. Адже відбулося непоправне, те, чого ніхто не очікувався

А

може, навіть знали й боялися сказати вголос, тому що в нашій країні не повинне було нічого трапитися. Що ж тепер? Немає тих зелених полів, де бушував квітами природа, немає рік, де плавали діти. Хоча, може, і є. Тільки трава на полях руда, тільки вода в ріках заражена радіацією, і де діти? Ніхто не дасть відповіді. Адже не знайдено того Сьомого, хто відповів би за Чорнобильської трагедії. Автор з болем у серце запитує: Чому їх шість? А де ж перший – Ти? Чому ти не сидиш на лаві – Перший: немає. Ти зориш на нас із висоти, долоню керівну над нами розпластавши. Хто це: науковець або керівник, або поет, або звичайна людина? А може,
всі ми, байдужі до происходящему навколо нас, ми. безіменні й безмовні. Чому тільки тоді, коли трапиться лихо, тільки тоді начебто відкриваються очі, тільки тоді кидаються рятувати всі й всіх, а до цього… До цього летять в атмосферу вихлопні гази, а в ріки – хімічні викиди, висихають моря, гине природа. Ми самі вилущуемо своє “яблуко”. Пройде небагато часу, і його не стане…

Іде по землі Чорнобильська Мадонна – помста. Помста за наші гріхи, за нашу байдужність, за мовчання. Несе за собою горе, радіацію, страшних мутантів, лисого голови, несе за собою смерть. І звертається до кожного, як попереджаючи, що буде ще гірше. Якщо люди не зупиняться – планета вмре. Іде Крещатицкая Мадонна, збожеволіла від горя, що є втіленням страждання матері, що пережила своєї дитини: шарахалися від тебе – що таке? Тому ляльку ти лохмиття сповила. Тому що молоко було в тобі гірко, тому що по всіх усюдах дороги було мало. Скільки матерів втратило своїх дітей, скільки дітей втратило своїх батьків? І ніщо й ніхто не повернуть їх назад. Тільки пам’ять буде постійно нагадувати об великої біль втрат…

Довго ще буде йти нашими дорогами Чорнобильська мадонна? Видимо, до тих часів, поки люди не перестануть забувати, де вони живуть, коли вони перестануть бути байдужими до своєї матінки-землі. А до нести… сива чорнобильська мати Цю планету… Це хворе дитя! .. Мене дуже вразила поема Івана Драча “Чорнобильська мадонна”. Це не вірші – це лемент душі, що зумів стати словами. А за цими словами тисячі покалічених людських доль, за цими гіркими словами страшна судьбанашей планети. Хочеться плакати від розпачу, від болю за нашу землю, хочеться кричати, звертатися до усім: Отямитеся! Гине планета! Можливо, і почує хто, і задумається. Але так хотілося б, щоб почули все…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Твір по поемі І. Драча “Чорнобильська Мадонна”