Честь і безчестя персонажів комедії Івана Карпенка-Карого “Хазяїн”

Комедія “Хазяїн” (1900) слушно вважається вершиною творчості Івана Карповича Тобілевича (Карпенка-Карого). “Зла сатира на чоло-вічу любов до стяжання без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання!” – так визнав свій задум сам автор, поклавши в основу п’єси реальні факти капіталістичної дійсності.
Письменник з великою викривною силою змальовує типові явища розвитку капіталізму на Україні, виставляє на суд читача хижацьку суть сільської буржуазії. Цій меті підпорядковане і ретельне створення образів комедії, які можна поділити на три групи: хижаки-експлуататори (Пузир та його управителі), ліберали (Соня, Калинович, Золотницький), трудовий народ (робітники-наймити).
Центральна постать комедії – Пузир, що, наживаючись на чужій біді, без усякого жалю і співчуття переслідує одну мету: “З усього… треба користь виймать, хоч би зубами прийшлось тягнуть – тягни!” Скупість, доведена до абсурду, неосвіченість, безкультурність і нікчемне честолюбство Пузиря (епізод з медаллю) роблять його огидним і смішним. Уважно придивившись до нього, я зрозумів, що він, либонь,

зовсім не усвідомлює, для чого саме потрібні йому ті “прибутки”, жадоба до яких губить його людську сутність. Так, у деякому розумінні, поява таких “хазяїнів” в Україні часів переходу до капіталізму була виправдана: терещенки та харитоненки були певною мірою прообразами Пузиря. Та нічим, я думаю, не можна виправдати те “хазяйське колесо”, яке давить тисячі (і це – лише на землі Пузиря), бо воно “так крутиться: одних даве, а другі проскакують!”
Серед підручних хазяїна – його права рука Феноген, таке собі поєднання лакейства з грабіжництвом, плазування з презирством, лицемірства з блюзнірством. Інший тип хижака – Ліхтаренко, який керується принципами: “не ти візьмеш – у тебе візьмуть”, “крадь уміючи”, “кради сам і не заважай другому”.
Цим пузиревим прислужникам автор протиставляє представників культурницької інтелігенції, що не здатна зламати “дику, страшенну силу” хижаків-капіталістів. І ліберал – поміщик Золотницький, і учитель Калинович, і дочка Пузиря Соня не поділяють методів наживи, але й нічого не роблять, щоб протистояти хижацтву.
На мій погляд, п’єса не була б такою цікавою і актуальною, якби Карпенко-Карий не наголосив у ній ще на одній проблемі – понятті честі за шкалою людяності та гідності героїв твору. “…у нього честь – перше всього!” – говорить про Пузиря Феноген. Виходить, зажерливість і цинізм є поняттями честі для таких, як Пузир та його прислужники. Вони давно вже втратили честь і навіть не усвідомлюють потреби в ній.
Зовсім полярне поняття про честь у Зозулі, добросовісного юнака, що у творі саме і є носієм високої народної моралі. Йому не вистачило сил захистити власну честь, тому він гине, так і не знайшовши виходу.
Соня і вчитель Калинович прагнуть справедливості й духовності, але почуваються безпорадними ідеалістами перед силою Пузиря, тому, власне мені, інколи стає соромно за поведінку цих освічених інтелігентів.
А от образ Золотницького, якому високий суспільний стан не перешкодив зберегти честь і добропорядність, мене приваблює до себе високою культурою, національним почуттям, вчинками. На таких героїв хочеться бути схожим, якщо душа та думки твої настроєні на чесну громадянську позицію.






Якою повинна бути дружина державного діяча.
Честь і безчестя персонажів комедії Івана Карпенка-Карого “Хазяїн”