Новаторство Івана Карпенка-Карого

Основні свої твори І. Карпенко-Карий писав у 80-ті роки XІX століття, у той час, коли у суспільстві відбулися глибокі зміни, набули розвитку нові, капіталістичні, відносини. Почалося інтенсивне розшарування суспільства на класи, що дало про себе знати усіма наслідками і в Україні. Нові явища тогочасного життя в найповнішому і найхарактернішому їх вияві Карпенко-Карий зображує у своїх творах сильно і дуже переконливо. Не пориваючи з національною театральною традицією (бо ж у центрі так само залишається народне життя й народні типи), він усе ж таки

виводить українську драматургію з кола хатніх, особистих проблем, головну увагу зосереджуючи на громадських питаннях і настроях, на економічному розвиткові народного життя.

Нові соціальні типи зображені драматургом у таких п’єсах, як: “Бурлака”, “Сто тисяч”, “Хазяїн”. Усі вони представляють яскравий тип “хазяїна”. Старшина Михайло Михайлович, Михайло Окунь і сам Пузир – то різні обличчя многоликого глитая, типи нових господарів, які відповідно до свого капіталу знаходяться на тому чи іншому щаблі соціальної драбини. Але якщо перші два тільки ступили на стежку наживи, а Калитка орудує тисячами,

хоч і не вийшов ще з мужицької “лінії”, то Пузир володіє великою капіталістичною машиною із сотнями найманих робітників. Постаті новоявлених пузирів і калиток змальовані автором у всій оголеності їх “комерчеських” інтересів, життєвих намірів та дій.
Найдосконаліше процеси наступу капіталізму на село, його могутню і руйнівну силу зображено в “серйозній комедії” “Хазяїн”. Основним об’єктом зображення послужило “хозяйське колесо” мільйонера Пузиря, яке “одних даве, а другі проскакують”. Воно охоплює всю систему тогочасного капіталістичного хазяйства. У його круговерть підхоплені і хазяї, господарі життя, і їхні підручні, і чесні дурні, що не можуть прижитися в царстві хижаків, і “дешеві робітники”, що врешті-решт пробують, хоч і марно, боротися з непереможним наступом капіталу.

Автор простежує весь механізм цього “колеса”, закони, логіку й філософію життя тих, хто його обертає. У цьому світі все продається, навіть інтереси ближнього. Для Пузиря немає “ні сорому, ні честі”, він неперебірливий у засобах досягнення наживи – “аби бариш, то все можна!”. Єдине, що може протистояти йому, – то це така ж “дика, страшенна сила”.
За такими ж законами і мораллю живуть і підручні Пузиря. “З усього… треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть, тягни!” – такий девіз їхнього існування. У суспільстві експлуатації та наживи така поведінка не лише виправдовувалась, а й узаконювалась. Та, звісно, лише щодо “хазяїв”, господарів життя. Такої оголеної соціальної критики й такого гострого викривального пафосу до Карпенка-Карого українська драматургія не знала.

Новаторськими були і авторські висновки до зображеного в драмі. Вони звучали не прямо, а опосередковано, через систему характеристик та сюжетних ситуацій. Ці висновки прийнятні й для сьогоднішнього дня, настільки повно аналізує автор процеси, що зображено в п’єсі.
Новаторство Карпенка-Карого доповнюється і новизною форми. Це – “серйозна комедія”, яка характеризувалась відсутністю розважальних сценічних трюків, клоунади. Комізм образів і ситуацій досягається за допомогою слова. В центрі уваги – не дія, а думка, передана в діалозі, розмові чи окремій репліці. Для драми попереднього часу це було незвичним.
Новаторство Карпенка-Карого виявилось у тому, що він топтав свою стежку в літературі, першим виступивши за межі усталеного шаблону.
Нові явища тогочасного життя в найповнішому і найхарактернішому їх вияві Карпенко-Карий зображує у своїх творах дуже переконливо. Не пориваючи з національною театральною традицією (бо ж у центрі так само залишається народне життя й народні типи), він усе ж таки виводить українську драматургію з кола хатніх, особистих проблем, головну увагу зосереджуючи на громадських питаннях і настроях, на економічному розвиткові народного життя.

Новий матеріал вимагав нової жанрової форми. Карпенко-Карий звертається до жанру “серйозної комедії”, збагативши не тільки ідейно-тематичну, а й жанрову палітру української драматургії.

Нові соціальні типи зображені драматургом у таких п’єсах, як “Бурлака”, “Сто тисяч”, “Хазяїн”. Усі вони представляють яскравий тип “хазяїна”. Старшина Михайло Михайлович, Михайло Окунь і сам Пузир – то різні обличчя многоликого глитая, типи нових господарів, які відповідно до свого капіталу знаходяться на тому чи іншому щаблі соціальної драбини. Але якщо перші два тільки ступили на стежку наживи, а Калитка орудує тисячами, хоч і не вийшов ще з мужицької “лінії”, то Пузир володіє великою капіталістичною машиною із сотнями найманих робітників. Постаті новоявлених пузирів і калиток змальовані автором у всій оголеності їх “комерчеських” інтересів, життєвих намірів та дій.

Найдосконаліше процеси наступу капіталізму на село, його могутню і руйнівну силу зображено в “серйозній комедії” “Хазяїн”. Основним об’єктом зображення послужило “хазяйське колесо” мільйонера Пузиря, яке “одних даве, а другі проскакують”. Воно охоплює всю систему тогочасного капіталістичного хазяйства. У його круговерть підхоплені і хазяї, господарі життя, і їхні підручні, і чесні дурні, що не можуть прижитися в царстві хижаків, і “дешеві робітники”, що врешті-решт пробують, хоч і марно, боротися з непереможним наступом капіталу.

Автор простежує весь механізм цього “колеса”, закони, логіку й філософію життя тих, хто його обертає. У цьому світі все продається, навіть інтереси ближнього. Для Пузиря немає “ні сорому, ні честі”, він неперебірливий у засобах досягнення наживи – “аби бариш, то все можна!” Єдине, що може протистояти йому, – то це така ж “дика, страшенна сила”.

За такими ж законами і мораллю живуть і підручні Пузиря. “З усього… треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть, тягни!” – такий девіз їхнього існування. У суспільстві експлуатації та наживи така поведінка не лише виправдовувалася, а й узаконювалася. Та, звісно, лише щодо “хазяїв”, господарів життя. Такої оголеної соціальної критики й такого гострого викривального пафосу до Карпенка-Карого українська драматургія не знала.

Новаторськими були і авторські висновки до зображеного в драмі. Вони звучали не прямо, а опосередковано, через систему характеристик та сюжетних ситуацій. Ці висновки прийнятні й для сьогоднішнього дня, настільки повно аналізує автор процеси, зображені в п’єсі.

Новаторство Карпенка-Карого доповнюється і новизною форми. Це “серйозна комедія”, яка характеризувалась відсутністю розважальних сценічних трюків, клоунади. Комізм образів і ситуацій досягається за допомогою слова. У центрі уваги – не дія, а думка, передана в діалозі, розмові чи окремій репліці. Для драми попереднього часу це було незвичним.

Новаторство Карпенка-Карого виявилось у тому, що він топтав свою стежку в літературі, першим виступивши за межі усталеного шаблону.






Краса навколишнього світу в слові.
Новаторство Івана Карпенка-Карого