Образи “джентльменів фортуни” у романі “Острів скарбів”

Чому пірати називають себе “джентльменами фортуни”? В їхньому житті все залежить від фортуни: якщо пощастить, повернуться з грошима, не пощастить – загинуть у бою, сутичці або на шибениці. Чи можна про них сказати, що вони є “лялькою на шворках в руках судьби”? Так воно ведеться з джентльменами фортуни. Життя їхнє нелегке, раз у раз їм загрожує шибениця, зате наїдків і напитків у них до несхочу, як у півнів-перебійців. У плавання вони відходять, маючи хіба сотню мідяків у кишені, а вертаються з сотнями фунтів. Але ті гроші розтринькують

на пиятику й гульки, і знов у море вирушають майже голяки”. Можливість легкого і швидкого збагачення, розгульне життя у своє задоволення, не потрібно заробляти на хліб тяжкою працею.

Які умови Джон Сілвер висуває капітану та його друзям? Зачитайте. “Наші умови такі. Ви нам даєте карту… Якщо ви це зробите, ми запропонуємо вам на вибір: або ви сядете на судно разом з нами після того, як ми навантажимо скарби, і я присягаюся вам, що висаджу вас цілими й здоровими десь на берег. …можете лишитися тут, на острові. Харчами ми поділимося з вами нарівно. І знову ж таки присягаюсь вам, що перше судно, яке ми зустрінемо, я заверну

до вас”.

Коли Джим помилково потрапляє до ворожого табору і розповідає піратам про свої дії проти них. Розумний, розсудливий – спланував експедицію за скарбами, стримує піратів, командує ними, тверезо оцінює ситуацію; хоробрий – встав на захист Джима, не злякався гніву своїх товаришів, мужньо прийняв чорну мітку. “Наш Тулуб неабиякий чоловік, – казав мені стерничий. – Замолоду він добре вчився і як схоче, може говорити, мов з книжки читає. А що вже хоробрий, наш Довгоджон, – лев проти нього ніщо! Я бачив, якраз він зітнувся з чотирма – загріб їх і буць голова об голову – а сам був без зброї!”

Справжні джентльмени найбільше цінують свою честь. їхнє слово – це слово честі. Воно непорушне. Справи джентльменів ніколи не розходяться зі словами.

Джим Гокінс, відправившись із піратами на острів, стає свідком кривавої сутички Сілвера з чесним матросом Томом. Сілвер намагався переконати моряка Тома перейти на бік піратів. “Приятелю, – говорив він, – ти для мене чисте золото. Невже, ти думаєш, я став би турбуватися про тебе, якби не любив тебе всім своїм серцем?..”

Проте моряк відповів, що своєму обов’язку не зрадить. У цей час островом рознісся передсмертний крик, і Том здогадався, що це пірати убили його товариша Алана, який, очевидно, відмовився перейти у табір піратів.

Отримавши від лікаря карту, пірати зранку вирушили за скарбами. Кругом мого пояса обв’язали мотузку, і я слухняно поплентався за кухарем. Він тримав кінець мотузки то вільною рукою, то могутніми зубами. Я страшенно занепав духом. Сілвер, цей подвійний зрадник, веде гру на два фронти. Звичайно, знайшовши скарби, він обере свободу і багатство і забуде про свою обіцянку врятувати моє життя.

Коли пірати побачили величезну сосну, їхні очі загорілися жадібними вогниками. Вони думали лише про Флінтові скарби, заховані під цим деревом. Ніздрі Сілвера роздувалися, він дивився на мене зі смертельною ненавистю. Він більше не старався приховувати свої думки. Довгий Джон, звичайно, розраховував захопити скарби, потім вночі знайти “Еспаньйолу”, перерізати всіх нас і відплисти в океан, як задумував спочатку. Вражений цими тривожними думками, я ледве встигав за піратами і часто перечіплювався через каміння. Тоді Сілвер шарпав за мотузку, кидаючи на мене кровожерливі погляди.

І ось усі вражено зупинилися. Під сосною була велика яма, викопана, очевидно, давно. Все було ясно. Хтось раніше вже знайшов і викрав скарби – 700 тисяч фунтів стерлінгів зникли.

Сілвер першим прийшов до тями. Він швидко оволодів собою, його плани відразу змінилися. Він сунув мені у руку двоствольний пістолет. Тепер погляд його знову був ласкавим. Я не втримався і прошепотів: “Значить, ви знову зрадили своїх?”

Сілвер убиває одного із своїх товаришів – пірата Меррі. “Не встиг я й змигнути, як Довгий Джон пальнув двома кулями в Меррі, що силкувався підвестися. В останню секунду Меррі ще встиг глянути своєму вбивцеві в очі”. Слова і присяги Сілвера – це обман. Справжній Сілвер – бездушна, жорстока, корислива людина, для якої криваві злодійства звична справа. Його слова залиті кров’ю.

Історія Джона Сілвера на сторінках роману закінчується його втечею з “Еспаньйоли”. З собою він “лотяг мішок з монетами вартістю три-чотири сотні гіней”.

Висновок. “І хоч який він був пройдисвіт, а проте мене брав жаль за нього…”, – зізнавався Джим Гокінс. Трішки жаль і нам, що у відчайдушно хороброго, розумного Джона Сілвера ніколи не збудеться мрія. І це тому, що усі справжні цінності, теплі людські почуття та стосунки він проміняв на холодний блиск золота, закривавленого численними злочинами проти чесних і порядних людей.






Твір життя людини скарб.
Образи “джентльменів фортуни” у романі “Острів скарбів”