Яку роль грають образи Кукшиной і Ситникова у романі Батьки й діти?

У романі “Батьки й діти” Тургенєв зобразив суспільно-політичну боротьбу в Росії напередодні реформи 1861 року. Прогресивно настроєні російські люди розуміли, що зміни в суспільстві необхідні, що старий економічний уклад і старий державний устрій вичерпали себе. Але по якому шляху повинна розвиватися Росія? Це найважливіше питання ліберали й демократи вирішували по-різному.

У попередніх романах, Тургенєв явно симпатизував дворянським лібералам, хоча бачив і чесно зображував їхні недоліки: млявість характеру, нерішучість, заглибленість у власні переживання (наприклад, Федір Лаврецкий з роману “Дворянське гніздо”, Андрій Берсеньєв і Павло Шубін з роману “Напередодні”), В “Батьках і дітях” письменник зробив головним героєм демократа, що виступає принциповим супротивником ліберального дворянства. Тому тема роману – опис суспільної боротьби напередодні 1861 року, а ідея – зображення “нової людини”, як Тургенєв бачив і розумів його. По тому, як письменник представив Базарова, можна сказати, що в Тургенєві боролися два почуття.

З одного боку,

революційний демократ Базарів заперечує ідеали дворянського суспільства, тобто, як здавалося авторові, уже нічого не визнає й заслуговує назви нігіліст З іншого боку, Тургенєв чесно намагається зрозуміти й зобразити характер Базарова. Саме такий підхід до “нової людини” робить роман “Батьки й діти” надзвичайно цікавим. Авторові не дуже симпатичний Базарів, що помітно з опису його непривабливої зовнішності, дивного балахона-пальто, безцеремонного поводження, хоча одночасно із цим Тургенєв визнає в головному герої допитливий розум, тверезість думки, прямоту почуттів, зібраність волі, що робить його незвичайною людиною серед м’яких, безініціативних дворян Кірсанових. Письменникові не подобається презирство Базарова до дворянської культури і її традиційних цінностей (до сімейних відносин, любові, мистецтву, природі), але Тургенєв не знайшов серед дворян, що спілкуються з молодим нігілістом, нікого, хто міг би перемогти його в ідейні суперечках У романі серед дворян у Базарова немає гідних супротивників, але й теперішніх однодумців у нього теж немає. Аркадій Кірсанов дорожить дружбою “лікарського сина” і щиро вважає, що Базарів – “один із самих чудових людей” (XXІ), з якими він коли-або зустрічався.

Але наприкінці роману Аркадій прощається зі своїм другом-учителем назавжди, тому що не витримує вимог базаровского максималізму. Для Базарова справа – боротьба із застарілими науковими поглядами й несправедливими громадськими порядками; для Аркадія справа – любов, сім’я, тому він спокійно міняє передові суспільні ідеї на щасливе життя-буття в родовому маєтку. До нього Базарів ставиться дружелюбно й одночасно іронічно. Відверто презирливо ставиться Базарів до двох іншим “нігілістам” – до Кукшиной і Ситникову, але змушений їх терпіти, щоб мати під рукою помічників, призначених для різних брудних справ: “Не богам же, справді, горщики обпалювати!..”(XІX).

При всій нелюбові Базарова до аристократів він повинен визнати, що дворяни Кірсанови й Локтеви по розуму й розвитку багаторазово перевершують “нігілістів” Ситникова й Кукшину. Якщо Базарова Тургенєв зображує у романі серйозно, а в деяких епізодах навіть співчутливо, то Кукшина й Ситників описуються просто сатирично. Тургенєв свідомо загострює їх безалаберность, розбещеність, дурість. Їх цілком справедливо характеризують слова Павла Петровича: “Колись молодим людям доводилося вчитися; не хотіли прослить за невігласів, так вони поневоле трудилися.

А тепер їм варто сказати: геть усе дурниця! – і справа в капелюсі. И в самій справі, колись вони просто були дурні, а тепер вони раптом стали нігілісти” (X). Щоб показати своє відношення до жіночої емансипації (рівноправності), Тургенєв малює у романі двох поміщиць – Авдотио Никитичну Кукшину й Ганну Сергіївну Одинцову. Обидві героїні вільні, правда по різних причинах. Одинцова – молода вдова й тому цілком самостійна: сама успішно керує своїм маєтком, піклується про молодшу сестру Катею старій тітці.

Вона, не боячись злих пліток, запрошує Базарова й Аркадія до себе вимение. Кукшина теж самостійна, тому що “роз’їхалися” (XІІ) (розлучення були в той час надзвичайно рідкі) із чоловіком, але ця “передова”, за рекомендацією Ситникова, дама не знає, що робити зі своєю незалежністю. Її маєтком практично керує староста Єрофій, якого вона красиво порівнює зі знаменитим американським літературним героєм (!) – Патфайндером (Слідопитом з однойменного роману Ф. Купера), дітей у неї ні, про її бідних родичів жодного разу не згадується. Одним словом, Кукшина використовує свою волю дуже нерозумно: веде безладний спосіб життя й скандализирует час від часу губернське суспільство Тургенєв поміщає у свій роман два дуже схожих епізоди: спочатку Базарів і Аркадій запросто приходять у гості до Кукшиной (XІІІ), а через кілька днів, після балу, наносять візит Одинцової, за її запрошенням (XV).

Будинок Авдотьи Никитични нагадує Бедлам (знаменитий божевільний будинок у Лондоні): автор не забуває відзначити криво прибиту візитну картку на вхідних дверях, пил і безладдя в кімнаті, розпатлані волосся господарки, її неохайне плаття, несмачні браслети на коротких руках, бурі від тютюну пальці. Господарка з легкістю судить про всім, починаючи з мастики для склеювання ляльок і кінчаючи жіночою працею на фабриках. Кукшина сама говорить без угаву, перескакує з однієї теми на іншу, задає питання співрозмовникові й не слухає відповіді. Вона не бачить нічого соромного в тім, щоб упитися шампанським у компанії малознайомих чоловіків і брати участь у п’яних веселощах, що навіть цинікові Базарову здалося непристойним. Одинцова свій номер у губернському готелі прикрасила безліччю квітів, до гостей – Аркадію й Базарову – вона вийшла в “простому ранковому платті” (XV), що було їй до особи, і в усі час візиту “залишалася зовсім спокійної” (XV).

Одинцова відрізняється тактом, умінням слухати співрозмовника, ненастирливим розумом і начитаностью, так що обом приятелям було легко говорити з нею: “Години три з лишком тривала бесіда, некваплива, різноманітна й живаючи” (XV). Одинцова одягається зі смаком, шанується, не прагне будь-що-будь привернути загальну увагу до своєї персони, але на балі в губернатора вона з моменту знайомства зовсім зачаровує Аркадія, та й Базарів виділяє її зі строкатої юрби дам. А Кукшина на тім же балі може “блиснути” тільки брудними рукавичками, райським птахом у волоссях (XІV) і досить сміливим танцем із Ситниковим. Ситників настільки ж незначна людина, як і Кукшина, він покликаний оттенить незвичайність особистості головного героя.

Боязкість і розв’язність відзначає Тургенєв у його портреті (XІІ), а в його поводженні переплітаються апломб і непевність. От він без запрошення приїжджає в Никольское. “Важко передати словами, какою перепелкою влетів у кімнату молодий прогресист” (XІX), – уїдливо зауважує Тургенєв Саме Ситників, як ніхто іншої, схожий на “блазня горохового” і безглуздим костюмом (слов’янофільською угоркою – XІІ), і запобігливим поводженням. Незважаючи на свої прогресивні переконання, він всіма силами прагне втиснутися у світське суспільство, де його зустрічають презирливо. Ситників поспішає представитися губернаторові, на балі він обіцяє познайомити Аркадія з Одинцовій, хоча сам ледь знає неї.

Для Ситникова нігілізм – мода, можливість показати себе цікавою людиною й тим самим сховати звичайну дурість і сумнівне походження, якого він дуже соромиться (XІІІ): його батько – відомий винний відкупник. Для нищівної характеристики цього нігіліста досить згадати його слова, що мимоволі пародіюють знамените висловлення Диогена: “Я – учень Базарова. Я йому зобов’язаний своїм переродженням. Коли Євгеній Васильович при мені в перший раз сказав, що не повинне визнавати авторитетів, я відчув такий захват…

Немов прозрів! “От, – подумав я, – нарешті я знайшов людину! “” (XІІ). Кукшина й Ситників – піна, що завжди виявляється на поверхні, на очах, але по піні не можна судити про глибинну суть явища. Син відкупника Ситників і femme emancіpee (вільна від забобонів жінка) Кукшина псують передові ідеї свого часу, для них нігілізм – спосіб скандализировать суспільство й у такий спосіб вирізнитися самим, стати помітними.

Базарів уважає, що вивчення природничих наук – потрібна справа, тому що приносить конкретну користь людям, а мистецтво – марне заняття, що, може бути, і прикрашає життя, але не ставиться до насущних людських потреб. Тому, на думку героя, Рафаель, разом з іншими художниками, “гроша мідного не коштує” (X). Виходячи з таких переконань, Базарів і не витрачає час на вивчення мистецтва, демонструючи, наприклад, своє абсолютне незнання творчості Пушкіна (XXІ). Кукшина засвоїла те ж презирливе відношення до літератури, для неї навіть Жорж Санд – “відстала жінка й більше нічого!” (XІІІ). Однак Базарів – гарний лікар, що серйозно знає суміжні з медициною науки (хімію, фізику, ботаніку), він начитаний у філософії, політології.






Подорож до києва твір на англійській.
Яку роль грають образи Кукшиной і Ситникова у романі Батьки й діти?