Жіночі образи у романі О. Пушкіна “Євгеній Онєгін”

Образ кохання у Пушкіна завжди є образом тієї чи іншої жінки. Поет любив жіноцтво, знався на ньому, присвячував своїм героїням і окремі вірші, і поеми, Він навіть роман у віршах “Євгеній Онєгін”, в якому створена ціла галерея цікавих образів.
….Красунь я бачив неприступних,
Холодних, чистих, як зима,
Неумолених, непідкупних,
Незрозумілих для ума…
Жінки, змальовані Пушкіним у романі, дуже різні, по-різному до них ставиться автор. “Кокетки”, “вигадниці”, дами, танцівниці, актриси, кріпачки… Серед них – головна

героїня твору, Тетяна Ларіна. Ми бачимо її дикою мовчазною дівчинкою у домі батьків. Вона мас простонародне ім’я, близька до Вільських дівчат, які ворожать, співають пісні, але й захоплюється життям іншим, видуманим, “книжним”, романтичним.

Зрозуміло, що її перше кохання приречене па невдачу і саме це зробить її сильнішою, мудрішою. Вона відмовить своєму коханому, залишиться вірною слову, даному у день шлюбу. Вона не зрадить ані чоловіка, якого не любить, ані Бога.

Її сестра Ольга – цілковита її протилежність. Весела та пустоголова, вона тільки погоджується на любов поета Ленського, та сама кохати не вміє.

“Життя в тій Ользі не знайти, як у Вандейковій Мадонні; червоний вид її – немов дурний цей місяць, що зійшов на цім дурнім небеснім лоні!..” – скаже про неї Онєгін. Для неї Ленський складає тільки солодкі елегії, на погляд автора і Ленського, чогось (більш високого їй не потрібного вона досить приземлена людина: “писав би Володимир оди, та Ольга не читала їх…”

Ось матінка Тетяни і Ольги, поміщиця Ларіна, взірець тихого і спокійного провінційного життя. Згадуючи її молодою, Пушкін сміється з її бажання бути такою, якою вона є насправді. Вона книжок зовсім не читає, знає про їх існування від своєї кузини, єдине що вміє – писати і читати французькою, завдяки чому називає кріпачок на іноземний манер, наприклад зве Поліною Параску, а се французьке N вимовляє з проносом… Пушкін розповідає про визначену життям її класу – вона має вийти заміж з волі батьків – без власного бажання, без кохання. Така сама доля чекає й на її дочок. Заспокоївшись весілля із нелюбом, мати займається господарством, стає завзятою кріпосницею віддає своїх селян у солдатчину, особисто наглядає за роботами, варить, солить гриби… їй уже не до ніжних почуттів.

Добра і пестлива няня Тетяни – Пилипівна – одна з багатьох жінок-кріпачок, які живуть поруч зі своїми володарями. Пилипівна любить Тетяну, як рідну. Від неї, а не від матусі, отримує Тетяна уроки доброти, піклування, душевної цінності. Доля няні трагічна: її рано віддають заміж за іншого кріпака, Ваню, який був навіть молодший за неї. Дуже невимушено Пушкін підводить читача до розмов про те, що доля жінки у суспільстві майже однакова. І мати Тетяни й Ользі няня Пилипівна – рабині чоловіків, які не владні над своїм вибором.

Зовсім інші – жінки, яких зустрічає Онєгін на балах – холодні й мінливі красуні, які виставляють на показ свої чари. Автор у романі захоплюється їх принципами: “Діани перса, щічки Флори скрашають, друзі, нам життя!
Одначе ніжка сильніш хвилює почуття…” Та автор бачить їх не з заплющеними очима, він розуміє: “Слова і зір привабниць тих оманливі… як ніжки їх”. “Химерниці”, “красунечки грайливі” – так їх називає Пушкін.






Суспільство в якому я хочу жити.
Жіночі образи у романі О. Пушкіна “Євгеній Онєгін”