Образ Луки й проблема істини й жалю в п’єсі М. Горького “На дні”
Максим Горький пише свою п’єсу “На дні” в 1902. Це час, коли людське життя знецінюється, коли процвітають босяки й бідняки, що втратили віру в себе й влюдей.
Герої драми – жителі костилевской нічліжки, спившиеся, що втратили надію люди, які виявилися на “дні” життя. Живучи в одному місці, вони не хочуть допомагати один одному, все людське ці люди втратили, багато в чому через те, що й до себе доброго стосунку не бачили. Нічліжники знедолені суспільством. У їхньому житті немає жодного світлого дня
Зненацька в нічліжці з’являється
Лука в перекладі – “лукавий”, але він ще й “несе світло”, значить неправда Луки світла, в ім’я добра, він співчуває жителям нічліжки й бажає розбудити в них кращі, але сховані, сторони їхньої натури. Лука розповідає історії й притчі, які нагадують людям те, що надія, віра в краще й взагалі мрія є опора життя, а якщо це зникає, то й людина вмирає. Лука як лікар, але в лікарні невигойно хворих, він не може повністю забрати біль, але може неї зменшити, змушуючи нічліжників
Спочатку ми бачимо Ганну, змучену хворобою жінку, що усім заважає своїм постійним кашлем, навіть своєму власному чоловікові. І Лука ставати її віддушиною на порозі смерті, йому вона може виговоритися й одержати розуміння, жаль. Лука переконує Ганну, що після смерті буде всі добре й спокійно, що там вона знайде відпочинок від нещасть, що випали на неї частку
В Актора, спившегося людини, що ніколи дійсно працював актором, Лука вселяє надію в те, що є лікарні для алкаголиков. Мандрівник говорить, що, вилікувавшись, Актор зможе виправити своє життя. А коли розбивається тендітна мрія легкодухого Актора про повернення на сцену, він вішається
Настю, дівчину “легкого поводження” мандрівник утішає, підтримує. Вона мріє про чисту любов, що абсурдно в її положенні. Лука повністю підтримує Настю, запевняє дівчину, що в її житті обов’язково буде виняткова любов
Для Сатину Лука “як кислота для старої й брудної монети”. Лука провокує його на міркування про правду й людину. “Правда – бог вільної людини!” – говорить Сатин. У його поглядах видна позиція автора п’єси, він вірить у краще, що є вчеловеке.
Васька Попелу, потомственого злодія, Лука переконує в можливості чесного життя
Лука розмовляє з жителями нічліжки, вселяючи в них віру. Він бреше, але робить це в порятунок, з жалості до людей. Але Лука міг допомагати лише словами, його “втішлива неправда” тільки загострює конфлікт. Вийшовши в суспільство, окрилені його неправдою, ці принижені люди зштовхнулися із суворістю життя й не змогли піднятися. Можливо, вони так і не знайшли віру в себе, але ж головне, на думку Горького, це побачити в собі людини. Тому автор все-таки засуджує позицію Луки і його теорію про “рятівну неправду”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)