На дні характеристика образу Луки

Лука – літній мандрівник, на деякий час що з’являється в нічліжці. Л. нагадує члена релігійної секти. Ім’я персонажа асоціюється з євангелістом; Л. говорить: “Христос-от усіх жалів і нам так велів”, – проте на пряме питання, чи є Бог, відповідає: “Колі віриш – є, не віриш – ні… У що віриш, то і є.”. Л. доглядає за вмираючою Ганною, жаліє її, утішає тим, що на тому світі, в раю, не буде мук і не варто чіплятися за “земне” життя. Акторові Л. говорить про нібито існуючу безкоштовну лікарню для алкоголіків. Л.

Вірить в силу

мрії: “Людина – все може… Аби захотів.”. – і намагається заронити мрію в душу кожної людини. Злодієві Ваське Попелу він радить поїхати в Сибір і почати життя наново. Коли дружина хазяїна нічліжки Василина умовляє Ваську “звільнити її від чоловіка”, Лука, бажаючи допомогти Попелу, ховається на печі і підслуховує розмову, а потім заважає зав’язатися бійці Попелу з Касти лівим. Повію Настю, над книжковими фантазіями якої усі сміються, Л. утішає: “Колі ти віриш, була у тебе справжня любов… значить – була вона”.

Підкріплюючи прикладом свої слова про користь жалості, Л. розповідає, як колись сам

пожалів грабіжників, чим врятував їх, бо інакше вони убили б його і самі загинули б на каторзі. Л. розповідає також притчу про “праведну землю” – про бідну людину, яка вірила в існування такої землі, але, розчарований тим, що на карті у ученого такий не виявилось, повісився. Коли Попіл зве Наташу піти разом з ним, Л. радить їй почастіше нагадувати Попелу, що та “хороша людина”.

На слова Костылева, що людині потрібна зовсім не всяка правда, Л. відповідає перифразою євангельської притчі : “є земля, незручна для посіву… і є урожайна земля… що не посієш – народить”. Під час бійки, що зав’язалася, коли Попіл вбиває Костылева і трохи не вбиває Василину, Л. в сум’ятті зникає. У останній дії ті, що нічліжничають згадують про нього, висловлюючи різне відношення до “утішаючої” брехні.






Твір краса людських взаємин.
На дні характеристика образу Луки