Home ⇒ 📕Шкільні твори ⇒ Гуманізм роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”

Гуманізм роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”

“Свавільне вбивство навіть останнього з людей, самого злобливого з людей не дозволяється духовною природою людини… Вічний закон вступив у свої права, і він (Розкольників) потрапив під його владу. Христос прийшов не порушувати, а виконувати закон… Не так надходили ті, які минулого справді велик і геніальними, які робили великі діяння для всього людства. Вони не вважали себе надлюдинами, яким усе дозволено, і тому багато могли дати “людському” (Н. Бердяєв).

Достоєвського, по його власному визнанню, хвилювала доля “дев’яти

десятих людства”, морально принижених, соціально знедолених в умовах сучасного йому буржуазного ладу. “Злочин і покарання” – роман, що відтворює картини соціальних страждань міської бідноти. Крайня вбогість характеризується тим, що “іти більше нікуди”. Образ убогості постійно варіюється у романі. Це й доля Катерини Іванівни, що залишилася після смерті чоловіка із трьома малолітніми дітьми. Це й доля самого Мармеладова. Трагедія батька, змушеного прийняти падіння дочки. Доля Соні, що зробила “подвиг злочину” над собою заради любові кблизким.

Мучення дітей, що виростали в брудному куті, поруч

із п’яним батьком і вмираючою, роздратованою матір’ю, в атмосфері постійних сварок. Чи припустимо заради щастя більшості знищень “непотрібного” меншостей. Достоєвський всім художнім змістом роману відповідає: немає – і послідовно спростовує теорію Рас-кольникова: якщо одна людина привласнює собі право фізичного знищення непотрібних меншостей заради щастя більшості, те “простої арифметики” не вийде: крім старухи-процентщици, Розкольників убиває й Лизавету – ту сам принижену й ображену, заради якої, як він намагається вселити собі, і була піднята сокира

Якщо Розкольників і йому подібні беруть на себе таку високу місію – захисників принижених і ображених, то вони неминуче повинні вважати себе людьми незвичайними, котрим усе дозволено, тобто неминуче кінчати презирством до тих самим принижен і ображеним, котрих вони захищають. Якщо дозволити собі “кров по совісті”, то неминуче перетворишся у Свидригайлова. Свидригайлов – той же Розкольників, але вже остаточно “виправлений” від усяких забобонів. Свид-ригайлов перепиняє Раскольникову всі шляхи, ведучі не тільки до каяття, але навіть до чисто офіційної явки з винної. І не випадково тільки після самогубства Свидригайлова Розкольників учиняє цю явку сповинной.

Найважливішу роль у романі грає образ Соні Мармеладовой. Діяльна любов до ближнього, здатність відгукнутися на чужий біль (особливо що глибоко виявився в сцені визнання Раскольникова в убивстві) роблять образ Соні ідеальним. Саме з позицій цього ідеалу у романі й вимовляється вирок. Для Соні всі люди мають однакове право на життя. Ніхто не може домагатися щастя, свого або чужого, шляхом злочину. Соня, по думці Достоєвського, втілює народний початок: терпіння й смиренність, безмірну любов кчеловеку.

Рятує й возз’єднує відпалої людини з Богом тільки любов. Сила любові така, що вона може сприяти порятунку навіть такого нерозкаяного грішника, як Розкольників. Релігія любові й самопожертви здобуває виняткове й вирішальне значення в християнстві Достоєвського. Думка про недоторканність будь-якої людської особистості відіграє головну роль у розумінні ідейного змісту роману. В образі Рас-кольникова Достоєвський стратить заперечення самоцінності людської особистості й показує, що будь-яка людина, у тому числі й огидна старуха-процентщица, священний і недоторканний, і щодо цього люди рівні. Протест Раскольникова пов’язаний з гострою жалістю до бідним, страждаючим і безпомічним

(1 votes, average: 5,00 out of 5)

Схожі твори:

Короткий зміст роману Злочин і покарання Достоєвського Ф. М ЗЛОЧИН І ПОКАРАННЯ Частина перша Дія відбувається жарким задушливим летом у Петербурзі. Родіон Романович Розкольників, що кинув навчання студент, живе в тісній комірці в убогості. Щоб відтягнути час плати за квартиру, уникає господарки. Розкольників несе в стан годинники бабі-процентщице, Алене Іванівні, що живе зі своєю зведеною сестрою. У голові його зріє план убити бабу. У […]...
Жанрова своєрідність роману Злочин і покарання Достоєвського Ф. М По жанрі “Злочин і покарання” (1866) – роман, головне місце в якому займають соціальні й філософські проблеми сучасної письменникові російського життя. Крім того, в “Злочині й покаранні” можна відзначити жанрові ознаки: детектива (читач із самого початку знає, хто вбивця баби процентщици, але детективна інтрига зберігається до кінця – зізнається Розкольників, потрапить у пастку слідчого Порфирія […]...
Людське і нелюдське в бунті героя роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Роман “Злочин і покарання” був написаний в 1866 році великим російським письменником Ф. М. Достоєвським. Цей добуток відтворює життя міської бідноти, відбиває ріст соціальної нерівності, злочинності. Основний мотив роману – це падіння моральності. У своєму добутку Ф. М. Достоєвський розповідає про людей, що живуть напруженим духовним життям, які болісно, завзято шукають істину. Письменник показує життя […]...
Принижені і ображені (по роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) Роман Ф. М. Достоєвського – це “психологічний звіт одного злочину”, що зробив бідний студент Родіон Раскольников, який вбив стареньку-процентщицу. Однак у романі мова йде про незвичайний карний злочин. Це, якщо так можна виразитися, ідеологічний злочин, а виконавець його – злочинець-мислитель, вбивця-філософ. Він вбив лихварку аж ніяк не в ім’я збагачення і навіть не заради того, […]...
Основні мотиви роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Оповідальна структура роману Достоєвського “Злочин і покарання” достатня складна. У центрі роману – теорія головного героя, Раскольникова. Навколо лінії головного героя складно взаємодіють, переплітаючись, сюжетні лінії інших персонажів. У добутку безліч символічних пейзажів, інтер’єрів, художніх деталей. Крім того, у єдиний значеннєвий вузол стягнуто кілька різних мотивів роману, кожний з яких по-своєму реалізується всюжете. По-перше, це […]...
Переказ роману Злочин і покарання Достоєвського Ф. М План переказу 1. Неясні думки Раскольникова. 2. Його знайомство з Мармеладовим. 3. Лист із будинку, з якого герой довідається, що його сестра Дуня оклеветана Свидригайловим і Лужин хоче на ній женитися 4. Сон Раскольникова, у якому виразно представляється ідея вбивства. 5. Розкольників убиває бабу-процентщицу і її сестру. 6. Нервова хвороба Родіона після вчиненого. 7. Знайомство […]...
Задум роману Достоєвського “Злочин і покарання” Задум “Злочини й покарання” виник у Достоєвського на основі глибокого осмислення самих живих, самих злободенних явищ, характерних для російської дійсності середини 60-х років. Ріст убогості, проституції, карних злочинів, зсув моральних норм, “хиткість у поняттях”, егоцентризм і анархічне свавілля буржуазних ділків і крайня безпорадність “принижених і ображених”, здатних тільки до стихійного й індивідуалістичного бунту,- всі ці […]...
Вічна суперечка добра і зла (по роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) Питання гріха і чесноти – одне з так званих вічних питань, що мучили людство протягом століть. Багато хто намагався знайти остаточне, останнє рішення цього питання. У російській класичній літературі чимало сил було покладено на те, щоб з’ясувати, як співвіднесений гріх і чеснота, де грань, за якою чеснота стає гріхом. Кращі зразки такого аналізу можна знайти, […]...
Цветопись у портреті міста у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Тут буде місто закладене На зло гордовитому сусідові. О. С. Пушкін. Мідний вершник Петербург… Місто, зведений на болотах, побудований на костях тисяч людей, породження надлюдського генія великого Петра, що дерзнуло кинути виклик самій природі. Точно так само кидає виклик людській природі Родіон Розкольників. Саме тут, у Петербурзі, на якому лежить печатка прокльону, він виношує свою […]...
Правда Раскольникова й правда Соні у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Родіон Розкольників – головний герой роману Достоєвського “Злочин і покарання”. Розкольників дуже самотній. Він бідний студент, що живе в маленької комнатке, більше схожої на труну. Щодня Розкольників бачить “темну сторону” життя, Петербурга: окраїни міста, де процвітають распивочние, що де втратили себе люди заливають своє горе спиртним У таких жахливих умовах страждань і принижень у героя […]...
Образ “маленької людини” у романі Злочин і покарання Достоєвського Ф. М Чистих, умитих покойничков ми всі жалуємо, любимо, а ти живих полюби, брудних. В. М. Шукшин У романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” описується незвичайний злочин, доконане злиденним студентом для перевірки своєї страшної теорії, у романі вона називається “кров по совісті”. Розкольників ділить всіх людей на звичайні й незвичайні. Перші повинні жити в слухняності, другі […]...
Крах “недокінченої” ідеї (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) Головний герой роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” – Родіон Раскольников – незвичайний злочинець. Свій злочин – убивство лихварки Олени Іванівни, він чинить під впливом створеної і вистражданої ним системи ідей, розглядаючи цей злочин як своєрідний соціально-психологічний експеримент, що повинен підтвердити не тільки в його власних очах, але й в очах інших людей вірність […]...
Художні особливості роману “Злочин і покарання” Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” був опублікований в 1866 році. Його автор більшу частину життя прожило в досить стиснутих матеріальних умовах, викликаних необхідністю розплачуватися з боргами за видання журналів “Епоха” і “Час”, почате братами Достоєвськими до смерті старшого брата Михайла. Тому Ф. М. Достоєвський змушений був заздалегідь “запродувати” свій роман видавцеві, а потім […]...
Теорія Раскольникова по романі Ф. М, Достоєвського “Злочин і покарання” Роман “Злочин і покарання” був задуманий Ф. М. Достоєвським ще в період його перебування на каторзі. Тоді він називався “П’януваті”, але поступова задум роману трансформувався в “психологічний звіт одного злочину”. Сам Достоєвський у листі до видавця М. И. Каткову чітко перекаже сюжет майбутнього добутку: “Парубків, виключений зі студентів університету й живучий у крайній бідності…піддавшись деяким […]...
Гуманізм, добро і любов у романі Достоєвського “Злочин і кара” Федір Миколайович Достоєвський увійшов в історію російської та світової літератури як геніальний гуманіст та дослідник людської душі. У духовному житті людини своєї епохи Достоєвський побачив відображення глибинних процесів історичного розвитку суспільства. З ноткою трагізму зобразив письменник, як нівечить душі людей соціальна несправедливість, який відчай охоплює людину, що бореться за гуманні стосунки між людьми, страждає за […]...
Правда Сонечки Мармеладової (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” показує читачеві галерею різноманітних персонажів, які не тільки штовхають Родіона Раскольникова на злочин, але і якимсь чином допомагають головному герою зізнатися у вчиненому, усвідомити необгрунтованість його теорії, яка і стала, на мій погляд, основною причиною злочину. Я думаю, що людиною, яка підштовхнула головного героя до зізнання, допомогла йому […]...
“О, люди, люди!” (по роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) “Злочин і покарання” Достоєвського, як і більшість творів цього автора, можна віднести до найбільш складних добутків російської літератури. Оповідання неспішне, але воно тримає читача у постійній напрузі, змушуючи вникати в скрупульозні психологічні вишукування автора. Достоєвський описує страшну картину життя людей у Росії середини XІX століття. У цей час багато хто почував себе розчарованим, загнаним і […]...
Сім’я Мармеладових і її роль у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання – один з найглибших і складних добутків російської літератури, у якому автор розповів про історію загибелі душі головного героя після скоєння їм злочину, про відчуження Родіона Раскольникова від усього світу, від найближчих йому людей – матері, сестри, друга. Достоєвський затверджував, що повернутися у цей світ, знову стати повноправним […]...
Пейзаж і його функції у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” У романах Достоєвського ми найчастіше зустрічаємо урбаністичний пейзаж. “Достоєвський розуміє поезію міста. У шумі столиці він знаходить таку ж принадність і таємницю, як інші поети в рокоті океану; вони тікають від людей в “широкошумние діброви” – він бродить, самотній, по вулицях великого міста… У лісах, на березі океану, під відкритим небом усі бачили таємницю, усі […]...
Життя знедолених, пригнічених і ображених на сторінках роману Федора Достоєвського “Злочин і кара” “Злочин і кара” Ф. М. Достоєвського належить до найбільш складних творів російської літератури. Достоєвський описує страшну картину життя людей у Росії середини ХІХ ст. У цей час багато хто почував себе розчарованим, загнаним та стиснутим власним безсиллям і безправ’ям. Автор створює книгу про збіднілих дворянах, “мешканців темних куточків”. До нього ніхто не писав таких книг, […]...
“Бідні люди” у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” У статті “Забиті люди” М. О. Добролюбов писав: “У творах Ф. М. Достоєвського ми знаходимо одну загальну рису, більш-менш помітну у всьому, що він писав. Це біль про людину, котра визнає себе не в силах або, нарешті, навіть не вправі бути людиною, справжньою, повністю самостійною людиною самою по собі”. Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і […]...
Портрет у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Головне в романах Достоєвського – процеси внутрішнього життя героїв, їхньої ідеї, переживання, думки й почуття. Однак письменник приділяв велику увагу й опису зовнішності персонажів. Розглянемо портрети, створені письменником у романі “Злочин і покарання”. На початку твору Достоєвський описує зовнішність головного героя. Про Раскольникове сказано, що він “чудово гарний собою, із прекрасними темними очами, темнорус, ростом […]...
Образ Петербурга у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Образ Петербурга, створений у російській літературі, вражає своєю похмурою красою, державною величчю, але й “європейською” холодністю, байдужістю. Таким Петербург бачив Пушкін, створюючи поему “Мідний вершник”, повість “Станційний доглядач”. Гоголь підкреслював все неймовірне, фантастичне в образі Петербурга. У зображенні Гоголя Петербург – місто-ілюзія, місто абсурду, що породив Хлестакова, чиновника Поприщина, майора Ковальова. Петербург Некрасова – уже […]...
Коротка характеристика твору “Злочин і покарання” Достоєвського Ф. М “Злочин і покарання” – ідеологічний, філософський роман, роман-експеримент. Перевіряється теорія, згідно якої “обрані” “право мають” розпоряджатися життями “тварюк тремтячих”. “Двійники” Раскольникова – Лужин і Свидригайлов – діють за цим принципом, не замислюючись. Нелюдяна ідея приводить героя до розладу з людьми і з самим собою. Петербурзький пейзаж – не просто фон, це самостійний персонаж, що впливає […]...
“Кроки” до злочину в романі Достоєвського “Злочин і покарання” Ф. М. Достоєвський жив і затварів в епоху, коли в країні росло невдовалення існуючими порядками. Письменник показував у сваїх добутках людей, які намагалися протестувати проти зла, що панувало. Такий і Родіон Розкольників – головний герой роману “Злочин і покарання”, роману про Росію середини XIX століття, про мешканців її столиці, що загинули й гинуть, і про […]...
Художня своєрідність роману “Злочин і покарання” “Злочин і покарання” – перший із серії знаменитих романів Достоєвського, що ввійшли в золотий фонд світової художньої літератури. На перший погляд може здатися, що сюжет “Злочину й покарання” укладається в стандартну схему так званого “карного роману” з його обов’язковими компонентами: злочин, убивця, слідчий… Але в карних романах сюжет звичайно тримається на таємниці: особистість злочинця звичайно […]...
Образ Петербурга у романі Злочин і покарання Достоєвського Ф. М О. С. Пушкін у поемі “Мідний вершник” (1833) оспівав прекрасне місто, що в XVІІІ – початку XІX століття стало символом могутності Росії. Чудесний був швидкий ріст північної столиці, вона втілювала нову Російську імперію – багату, грізну, освічену. Кому ще під силу побудувати кам’яне місто на болотах! Тому поет викликує: Красуйся, град Петров, і стій Неколебимо, […]...
Знедолені, пригнічені та ображені герої роману Федора Достоєвського “Злочин і кара” У романі “Злочин і кара” Ф. М. Достоєвський описує страшну картину життя людей Росії середини XІX ст. У цей час багато хто почував себе розчарованим, загнаним та здавленим власним безсиллям і безправ’ям. Автор створює книгу про збіднілих дворян. Зміст твору був продиктований самою дійсністю. Події, описані у романі, відбуваються в Петербурзі. Це місто “вуличних дівчат”, […]...
Коротка характеристика добутку Злочин і покарання Достоєвського Ф. М “Злочин і покарання” – ідеологічний, філософський роман, роман-експеримент. Перевіряється теорія, відповідно до якої “вибрані” “право мають” розпоряджатися життями “тварин тремтячих”. “Двійники” Раскольникова – Лужин і Свидригайлов – діють по цьому принципі, не замислюючись. Нелюдська ідея приводить героя до розладу з людьми й із самим собою. Петербурзький пейзаж – не просто тло, це самостійний персонаж, що […]...
Барвопис у “портреті” міста у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Здесь будет город заложен Назло надменному соседу. О. Пушкін. “Мідний вершник” Петербург… Місто, зведене на болотах, побудоване на кістках тисяч людей, породження надлюдського генія великого Петра, який дерзнув кинути виклик самій природі. Так само кидає виклик людській природі Родіон Раскольников. Саме тут, у Петербурзі, на якому лежить печатка прокльону, він виношує свою жахливу ідею. Дія […]...
Образ Петербургу у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Образ Петербургу, створений в російській літературі, вражає своєю похмурою красою, державною величчю, але і “європейською” холодністю, байдужістю. Таким Петербург бачив Пушкін, створюючи поему “Мідний вершник”, повість “Станційний доглядач”. Гоголь підкреслював усе неймовірне, фантастичне в образі Петербургу. У зображенні Гоголя Петербург – місто-ілюзія, місто абсурду, породжувач Хлестакова, чиновника Поприщина, майора Ковальова. Петербург Некрасова – вже цілком […]...
Християнські мотиви й образи “Злочин і покарання” Православ’я, принесене на Русь ще в X столітті, найглибшим образом вплинуло на менталітет російського народу, наклало незгладимий відбиток на росіянку душу. І, крім того, православ’я принесло із собою писемність, а отже й літературу. Християнський вплив так чи інакше можна простежити на творчості будь-якого письменника. Найглибше внутрішнє переконання в християнських істинах і заповідях несе, зокрема, такий […]...
Життя знедолених, пригнічених і ображених на сторінках роману Достоєвського «Злочин і кара» У романі «Злочин і кара» Ф. М. Достоєвський описує страшну картину життя людей Росії середини ХІХ ст. У цей час багато хто почував себе розчарованим, загнаним та здавленим власним безсиллям і безправ’ям. Автор створює книгу про збіднілих дворян. Зміст твору був продиктований самою дійсністю. Події, описані в романі, відбуваються в Петербурзі. Це місто «вуличних дівчат», […]...
Теорія Раскольникова і її розвінчання у романі “Злочин і покарання” Теорія Раскольникова носить певний відбиток часу. Його ідея про “право сильного” відбивала деякої думки нігілізму – світогляду, популярного в 60-иі роки 19 століття. Головний герой багато часу міркує над історією життя людства. Висновки його зводяться до того, що прогрес здійснюється найчастіше на чьих-нибудь стражданнях Розкольників уважає, що люди являють собою “дві категорії”. Перші – “тварини […]...
Соціальний протест у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” був надрукований в 1866 році. Це роман про сучасну Росію, що пережила епоху найглибших соціальних зрушень і моральних потрясінь, роман про сучасного героя, що вмістив у груди свої всі страждання, боль, рани часу. Уже на самому початку цього добутку ми дізнаємося, що його головний герой – бідний студент […]...
Злочин і покарання характеристика образу Мармеладовой Сонечки Мармеладова Сонечка – дочка Мармеладова, повія. Належить до категорії “лагідних”. “…Малого зростання, років вісімнадцяти, худенька, але досить гарненька блондинка, з чудовими блакитними очима”. Уперше читач дізнається про неї із сповіді Мармеладова Раскольникову, в якій він розповідає, як С. в критичний для сім’ї момент вперше пішла на панель, а повернувшись, віддала гроші мачусі Катерині Іванівні і […]...
“Кроки” Раскольникова до злочину (за романом Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”) Це людина ідеї. Ідея охоплює його І володіє ним, але маючи ту властивість, Що володарює у ньому не стільки В голові його, скільки втілюючись У нього, переходячи в натуру, завжди Зі стражданням і занепокоєнням, і, уже Одного разу поселившись у натурі, Потребує і негайного використання До справи. Ф. Достоєвський Ф. М. Достоєвський жив і творив […]...
Викриття злочинного суспільства у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” Багато великих письменників у своїх творах створювали образ Петербурга, розкриваючи все нові і нові його грані. Достоєвський у своєму романі зображує столицю в пору стрімкого розвитку російського капіталізму. Петербург у романі не просто фон, на якому відбувається дія. Це теж своєрідна “дійова особа” – місто, яке давить, душить, навіває кошмарні видіння, вселяє божевільні ідеї, і […]...
Жанрові особливості роману Достоєвського “Злочин і кара” Жанрові особливості такого проблемного роману Достоєвського, як “Злочин і кара” не можна визначити однозначно. І не тільки тому, що це твір складний щодо свого задуму і об’ємний навіть в кількісному відношенні. Наприклад, про роман Л. Толстого “Війна і мир”, при всій його масштабності, можна категорично твердити, що це роман-епопея. Про “Анну Кареніну” Толстого можна без […]...
Злочин і покарання характеристика образу Мармеладова Семена Захаровича Мармеладу Семен Захарович – титульний радник, батько Сонечки. “Це була людина років вже за п’ятдесят, середнього зросту і щільного складання, з сивиною і з великою лисиною, з набряклим від постійного пияцтва, жовтою, навіть зеленуватою особою і з повіками, що припухнули, із-за яких сяяли крихітні, як шпарки, але одушевлені червонясті очки. Але щось в нім було […]...

Гуманізм роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”

« Твір-роздум над оповіданням Джеймса Олдріджа “Останній дюйм”

Постмодерністські переліки Павича та Андруховича »