Головна проблематика п’єси М. Горького “На дні”. Суть суперечки Луки й Сатину
1. Історія появи п’єси М. Горького “На дні”. 2. Новаторство п’єси. 3. Загальна характеристика мешканців нічліжки. 4. Позиція Луки.
5. Протиставлення ідей двох героїв – Луки й Сатину. Людина – вільна… він за все платить сам:за віру, за невір’я, за любов, за розум. Людина – за все платить сам і тому він – вільний!.. М. Горький П’єса “На дні” М. Горького є одним із самих яскравих і драматичних добутків письменника.
П’єса вперше була показана на сцені Московського Художнього театру в 1902 році П’єса мала найбільший
У чому ж полягає новаторство п’єси М. Горького “На дні”? Сама по собі тема людського “дна” не є новою в літературі й новизна цієї п’єси полягає не в самій темі, а в новому її рішенні. М. Горький зображуючи страждання людей “дна” викриває буржуазно-власницький мир і показує
Герої п’єси “На дні”, намагаються розібратися й зрозуміти – які ж причини й зміст тої долі, що запропонована їм Вони сперечаються про правду, про просте людське щастя й головне про саму особистість, про її місце в цьому світі. У кожного героя п’єси своя думка й своя відповідь на ці питання. Живучі в нічліжці люди з абсолютно різними характерами, різного походження й віку, але всі вони зведені разом однією долею.
І настільки ж по-різному вони сприймають своє положення. Смертельно хвора Ганна й Татарин змірялися зі своїм положенням Єдине, що може зробити Барон – це нікчемне глузування над такими ж, як і він, людьми “дна”. Настя злобує, бунтує злодій Васько Попіл, Лука намагається утішити всіх мешканців нічліжки, а Сатин багато філософствує, але абсолютно нічого не робить, щоб хоч якось здійснити свої ідеали в житті.
Кліщ більше всіх переживає за свою долю, він постійно мріє коли-небудь вирватися з полону нічліжки й почати жити чесною працею. Але один з найважливіших суперечок у п’єсі “На дні” ведеться між двома жителями нічліжки – між Лукою й Сатиним. Для самого Луки всі люди егоїстичні, жалюгідні, нікчемні, і вони у своєму житті бідують як тільки в розраді.
Роль Луки саме і є роль утішника для всіх мешканців нічліжки. Для самого Луки існує величезна кількість істин, стільки, скільки людей на світлі Жителям нічліжки він розповідає різні історії: про надзвичайну любов, про праведну землю “у тої, мов землі – особливі люди населяють… гарні люди! Друг дружкові вони поважають… – допомагають”, Ганні він говорить про прекрасне життя на тім світлі “…
І буде тобі спокійно… нічого більше не треба буде й боятися – нічого! Тиша…”. Акторові старець повідомляє про безкоштовну лікарню, де виліковують алкоголіків: “…
Від пияцтва нині лікують,… Безкоштовно, братуха, лікують… така вуж лікарня влаштована… щоб, виходить, даром їх лікувати…
“. Але така неправда Луки не допомогла жителям нічліжки, а навпаки, тільки нашкодила. Так, Актор, на мить, що повірив у казку Луки про надзвичайну лікарню, дуже незабаром зрозумів, чого коштують його вигадані історії. І не зрячи Актор цитує П. Ж. Беранже: Добродії!
Якщо до правди святий Мир дорогу знайти не вміє, – Честь безумцеві, що навіє Людству сон золотий! Ці вірші Беранже з вуст Актора звучать як глузування над ілюзіями Він не бажає жити у вигаданому світі і як підсумок закінчує життя самогубством. У результаті виходить, що всі проповіді Луки не поліпшують життя людини, а навпаки, тільки підштовхують його до краю. Поступово саме життя й сувора дійсність викриває всю втішливу неправду Луки. У п’єсі М. Горького позиції Луки протипоставлений монолог Сатину Він призиває до того, щоб кожна людина розкрила очі на життєві проблеми й побачила теперішню реальність, а не вигадану, котру пропонує Лука.
На думку Сатину, “Неправда – релігія рабів і хазяїв… Правда – бог вільної людини!”. Але всі герої, цієї п’єси абсолютно не схожі на вільних людей. Ці люди-невдахи, вони дурні, вони ті, “хто слабшав душею…
І хто живе чужими соками, – тим неправда потрібна… одних вона підтримує, інші – прикриваються нею… А хто – сам собі хазяїн…
Хто незалежний і не жере чужого, навіщо тому неправда?..”. Але поступово ставати зрозуміло, що п’єсі немає нікого, хто б зміг стати самому собі хазяїном. Сатин виступає проти Луки, проти його проповідей – терпіння й розради: “У мене з голови не йде… цей старий!..
Не кривдь людину! А якщо мене один раз скривдили й – на все життя відразу! Як бути?
Простити? Нічого. Нікому…
“. Сатин затверджує, що не варто принижувати людини жалістю до нього, його потрібно просто поважати Для Сатину людин “це не ти, не я, не вони… немає! Це ти, я, вони, старий, Наполеон, Магомет…
В одному! Цей – величезно!… Чоло-Вік!…
Це звучить… гордо! Треба поважати людини!
Не жалувати… не принижувати його жалістю.., поважати треба!”. Такий монолог Сатину не робить його позитивним героєм п’єси.
Так цей герой у певних відносинах перебувати набагато вище всіх інших жителів нічліжки Він дійсно протестує проти вимислу й неправди життя, воно розумно, і ясніше бачить реальне положення багатьох речей. Йому властиве почуття людського достоїнства. Але одночасно із цим Сатин ще й скептик і індивідуаліст.
Він не здатний до праці, і його протест проти паразитів не заходить далі простого бунтарства всловах. Головний заклик Сатину зводитися до байдикування. Одному з героїв п’єси слюсареві Кліщеві, що мріє знайти роботу й купити собі нарешті-те слюсарний інструмент, Сатин радить: “…
Нічого не роби! Просто – обтяжуй землю! “. У п’єсі “На дні” М. Горький спробував показати, як різні соціальні умови життя, несумісні протиріччя дійсності можуть штовхнути кожної людини “на дно”. Вихід зі сформованої ситуації М. Горький бачить тільки в рішучій і нещадній боротьбі проти всіх цих життєвих умов
(1 votes, average: 5,00 out of 5)