Дух непокори, дух свободи в поемі М. Вороного “Євшан-зілля”
Про це святе почуття людини і йде мова в одному з найпатріотичніших творів – поемі М. Вороного “Євшан-зілля” (1899). В основу сюжету покладено легенду з літопису про сина половецького хана, якого взяв у полон з ясирем князь Володимир, оточивши “його почтом і розкошами догідно”. З часом юнак, кохаючись у розкошах, почав забувати рідний степ, а “край чужий, чужі звичай як за рідні уважати”. Переродилося, зчерствіло його серце, забув він і привольне життя, і рідного батька, і родину, і мову, і чари пісень вільного народу. Посланець від
Здавалось, ніякі ліки не зарадять, не допоможуть. Та ось старий гінець виймає з-за пазухи жменьку сухого зілля зі степу – євшан-зілля. Пахощі гіркого полину вдарили в груди, вогнем пронизали серце юнакові: “Рідний степ – широкий, вільний” “раптом став перед очима, з ним і батенько нещасний!..” Прокинулося найдорожче, найсвятіше почуття – любов до рідного краю і жадана мить: “воля, воленька кохана!” Ніщо тепер не в силі зупинити юнака:
Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми,
Але ця поетична розповідь викликала в свій час цілу зливу несправедливого осуду. Один із вірнопідданих “патріотів” у своєму доносі, написаному в органи ДПУ, так і пояснював: І “У великому вірші “Євшан-зілля” Вороний проповідує зраду І в ім’я націоналістичних ідей, тобто вже приблизно в 1917-1118 рр. він проповідує ту зброю, якою зараз користуються З українські націонал-фашисти…” Чи не ця оцінка не дозволила включити поему “Євшан-зілля” у видання творів 1959 року, і про неї не можна було згадувати в позитивному плані і до нашого часу. Поема написана на основі літописної розповіді. До цієї теми зверталися й інші поети (Л. Майков, І. Франко), проте л найвищого звучання здобула вона у творі М. Вороного. Високим патріотичним акордом – зверненням до сучасної України, її синів – звучать останні рядки поеми:
Україно! Мамо люба! Чи не те ж з тобою сталось? Чи синів твоїх багато На степах твоїх зосталось?
Чи не всі вони відцурались свого роду, своєї матері-Вітчизни, і бракує їм “тієї сили, духу, що зрива на ноги”, що веде до боротьби проти рабства? Немає тієї сили, що пробудить почут – і тя національної гідності, немає і кобзарів, що колись “співали-віщували заповіти благородні”, будили приспану гордість. Ось чому тепер “манівцями ми блукаємо без дороги!” І поет справедливо ставить запитання:
Де ж того євшану взяти, Того зілля-привороту, Що на певний шлях направить, Шлях у край свій повороту?!
Більшість творів М. Вороного і є тим пошуком євшан-зілля, того привороту, тих ліків, які зможуть повернути синів до рідного лона. Глибоко патріотична поема викликала невдоволення лише у тих, хто зрадив інтереси свого народу, хто став виконавцем чужих ідей, рабом, чужинцем на рідній землі, перевертнем, манкуртом. Завершуючи тему патріотизму в творчості М. Вороного, прочитаємо в класі його вірші “На свято відкриття пам’ятника Іванові Котляревському”, “Краю мій рідний”, “Привид”, “Тк не моя”. У них – глибинне проникнення в сутність буття українського народу, його трагічної історії; героїчних подвигів і мук. У них – поетичне відтворення долі народу, віра у його кращу будучину, у відродження слави України.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)