Твір на тему: “Історична пам’ять народу в поемі Миколи Вороного “Євшан-зілля”

На долю українського народу випало чимало горя і ніхто не може дати відповідь на питання: за що? За що український народ катували, засуджували до розстрілів, відправляли до таборів, морили голодом? Проте незважаючи на всі ці катування й поневіряння українці змогли зберегти свою історичну пам’ять. Микола Вороний казав, що все те зло, яке чинилось проти нас лише змушувало нас ставати сильнішими й кращими. Він знав також, де знайти джерело натхнення та відповідь на питання: як же передати цю пам’ять нащадкам. Відповідь проста: вона у Слові.

На захист цього промовляє до нас поема “Євшан-зілля”.
Твір побудовано на основі літописних джерел. Зовнішня дія – доволі динамічна й інтригуюча. Князь Володимир Мономах “під час походу” взяв у полон з ясирем улюбленого сина половецького хана. Юнак дуже швидко почав забувати рідний степ, став “край чужий, чужі звичаї як за рідні уважати”. Батько-хан не міг не ятритись через це, тож послав до Києва людину, аби розшукати юнака і нагадати йому про батьківщину. А далі в сюжетну канву вплітаються прадавні пошуки магії слова. Прадавні, бо постають з літописного оповідання: посланець зустрівся з юнаком і, за хановою
настановою, заспівав тому пісень половецьких. Проте байдужим залишився юнак. Здавалося, ніщо не зарадить, не допоможе. Тоді музика Ор вийняв жменьку сухого євшан-зілля. І сталось диво: юнак пригадав себе й свій рідний дім.

Не випадкове звернення Миколи Вороного до давньої легенди, як і не випадковий її переказ у літописі. Адже зі смертю Володимира Мономаха насувалися на Київську Русь лихі часи. Як запобігти розбрату, у чому шукати порятунку від виснажливих князівських чвар і ворожих зазіхань? Ось і пригадалася легенда. Та тільки не про євшан-зілля в ній йшлося. Освічений чернець, автор літопису, знав не лише про половецьких ворожбитів, а й про своїх, зачаєних в лісах відунів і відунок, чарівників і волхвів. Це вони силою замовлянь, пристрасною молитвою перетворюють пустоцвіти й бадилля на рятівні ліки, що здатні зцілити й тіла, й душі. Отож, треба віднайти магічне слово! Микола Вороний, занепокоєний у переддень ХХ ст. долею батьківщини, подає на розсуд читачів свій переспів давнього оповідання, сподіваючись на магічну силу слова.

Микола Вороний, який стояв на зламі двох епох в українському письменстві, прагнув вдихнути в наше слово свіжого повітря, щоб засяяло воно над світом, несучи правду про великий народ і його землю.

“Нехай наша нація, наш народ український увійде в ряди справді культурних народів, – говорив поет, – нехай сей народ буде високоморальний, гуманний, благородний і духовно красивий, нехай усі інші народи, дивлячись на нас, з почуттям високої пошани промовлятимуть слова “Україна”, “українці”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Твір на тему кого із сучасників я вважаю успішною людиною.
Твір на тему: “Історична пам’ять народу в поемі Миколи Вороного “Євшан-зілля”