“Євшан-зілля” – це поетична інтерпретація легенди про юного половця, якого взяв полон Володимир Мономах. Життя хлопчика в чужині було розкішним: він ні в чому не знав відмови, жив у достатку. Все було б гаразд, але на Батьківщині половця залишився батько, що дуже тужив за сином і хо-; тів повернути рідну дитину, бо батьківська любов найсильніша в світі.; І от гудець іде до Києва за юним паном. Усі спроби були марними – половець став русичем. Ні колискові, ні звитяжні пісні, ні батькові, страждання не зачепили жодної душевної струнки, але
Із запахами в людини пов’язані найгостріші спогади. Ось і дух привільного, широкого, безкрайого степу повернув юнака в дитинство, коли він був ще зовсім маленьким, бігав по ньому, а євшан-зілля наповнкн вало цей степ терпким, солодким, духмяним ароматом свободи. І луша перевернулася… гаряча половецька кров зажадала свободи, волі, свого власного дому, свого степу, батьківщини, просторів, життєдайної волі, шо манить, несе, п’янить, дарує шастя. Микола Вороний хотів сказати, що обов’язок кожної людини – це любов до своєї країни, свого отчого
Душа співатиме від волі, свободи і не залежатиме від якихось незрозумілих химер, яких ми самі навигадували і говоримо, що це перешкоди, які в усьому винні. Але винна людина, що нічого не хоче зробити для себе, не те що для своєї країни. І доводиться летіти однокрилим пораненим чорним круком над випаленим, оголеним, розораним, спаплюженим степом…
Людина істота і духовна і матеріальна.
Тема вірності Батьківщині в поемі Миколи Вороного “Євшан-зілля”