Спалах любові до рідної землі за поемою Вороного “Євшан-зілля”

Народ живий, доки живе його історична пам’ять. Це незаперечна істина, яка давала можливість не одному поколінню українських письменників знову і знову повертатися до славних чи ганебних сторінок минувшини. Не раз закликали митці не відриватися від рідної землі, не забувати, “яких батьків ми діти”. Здавна проблема збереження історичної пам’яті бентежила серця – про це свідчать старовинні легенди. Людина не може не належати до певного народу з його традиціями, а втративши їх – залишатися повноцінною людиною. Про це йдеться у

поемі Миколи Вороного “Євшан-зілля”, в основі якої лежить стара легенда. У ній розповідається історія двох братів – Отрока і Сиргана, один з яких після поразки втік у гори Дагестану і зажив там розкішно. Коли можливим стало його повернення додому, виявилося, що Отрок забув рідний народ, і лише євшан-зілля повернуло йому пам’ять. У поемі М. Вороного, на відміну від легенди, йдеться не про братів, а про малого сина половецького хана. Письменник не просто переказав віршами літописну легенду, а надав їй українського побутово-історичного колориту.

Хлопчика захопив у полон Володимир Мономах і був вражений його

вродою настільки, що залишив при собі. Оточив його почотом і розкішами догідно. А десь далеко страждає і мучиться батько-хан, а син розкошує і поступово забуває рідні степи, мову, звичаї. Батько наказує “гудиеві” Ору повернути рідного додому. Нелегкою виявляється ця справа: юнак байдуже ставиться до розповідей про тугу батька, про славу половецької землі, йому байдуже до пісень, що бути йому рідними. Що таке слова? Слова можуть брехати… Тоді гудець дає понюхати йому євшан-зілля з рідного степу, і юнак затремтів, очима блиснув і зірвавсь на рівні ноги. Рідний степ, широкий вільний, пишнобарвний і квітчастий…

Раптово згадав парубок і нещасного батька, вигукуючи: “Воля! Воленька кохана!” Так, молодий хлопець втратив пам’ять, але М. Вороний відверто не засуджує його. Він з болем звертається саме до України, ніби бажає від неї впевнених дій щодо, повернення пам’яті дітям, які “заблукали”. Бо, дійсно, свідоміший має допомогти менш свідомому. Дуже добре жити в ногу з часом, опиратися на реальність, а не на далекі мрії. Прадавня легенда і сьогодні звучить дуже актуально. Високим патріотичним змістом сповнені останні рядки поеми:

Україно моя люба!.. Чи сипів твоїх багато На степах твоїх зосталось? Чи вони не відцурались, Не забули тебе, неньку? –

Перекидає М. Вороний “місток” із давнини у сучасність. Тільки зараз, на мою думку, настав час для справжніх синів Вітчизни відродити її святині, які й досі залишились святими. Сподіваюсь на довгий вік нашої історичної пам’яті, щоб не блукало молоде покоління без дороги, щоб жив у серцях історичний дух рідного народу!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5,00 out of 5)

Спалах любові до рідної землі за поемою Вороного “Євшан-зілля”