Автобіографічний характер психологічного есе Дж. Джойса “Джакомо Джойс”

“Хто? Бліде обличчя в рамці важкого запашного хутра, її рухи сором’язливі та нервові. Вона носить пенсне. Так: коротка мова. Короткий смішок. Коротке кліпання повік” – так починається психологічне есе “Джакомо Джойс” ірландського англомовного письменника Джеймса Джойса. Реальною основою сюжету є пережита закоханість автора у свою ученицю Амалію Поппер. Митець-новатор відмовився від традиційної манери оповіді, віддаючи перевагу “потоку свідомості”, прийому, який дозволяв показати всю розмаїтість відтінків почуття ліричного героя.

У творі Дж. Джойс провадить неспішну, дещо уривчасту оповідь про власні душевні переживання, про сплески емоцій від радості до болю, і саме тому есе має автобіографічний характер. На перший погляд, відсутність динамічних подій створює враження “розмитості” сюжету.

Уважно вчитавшись, ми бачимо: на перший план тут виходить образ Амалії, показаний у різних ракурсах. Ліричний герой не байдужий ні до зовнішніх, ні до внутрішніх рис дівчини. “Виплекана і визріла… повільно її бліді щоки запалюються привітним опалевим рум’янцем… вузол її волосся повільно розгортається і розсипається… довгасті повіки зненацька здригаються…” – так закоханий до нестями чоловік бачить свою ученицю. Уривчастість вражень героя; “безладність ” його думок і переживань прекрасно передають його захоплення молодістю та вродою Амалії. В...

уяві читача постає образ тихої чорноокої дівчини, яка довірливо й зацікавлено дивиться на свого вчителя. Однак любовна ситуація, описувана Джеймсом Джойсом, є складною і суперечливою, адже виникненню взаємного почуття заважають численні табу. Суттєва різниця в життєвому досвіді, дистанція між учнем та ученицею, лірико-іронічне ставлення героя до своєї закоханості… Усе це надає зображуваному плину почуттів розмаїтості відтінків. В есе показані тільки окремі щасливі миті любовних взаємин, хвилинні спалахи почуття автора: “Розіп’ятий коханням?.. Обережніше, Джеймсе! її губи м’яко торкаються, її уривчасте дихання пронизує. Поцілувала”. Дж. Джойс згадує і свої переживання під час того, як Амалію оперують. “Йду геть від її спустілого будинку. Відчуваю, що ще трохи й заплачу. 0 ні! Цього не станеться, в одну хвилину, жодного слова, жодного погляду. Ні, ні!” – пише він. Однак кохання знову квітне аж до повної вичерпаності почуттів.

Бачимо, що у творі мало подій і на перший план виходить відтворення емоцій. Проте твір є автобіографічним у повному сенсі цього слова, адже наше життя складається не лише з ряду подій, а й душевних переживань, викликаних ними. Усе, що складається з низки фрагментів, є літописом історії одного кохання.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...