Як зображується російський характер в оповіданні Російський характер?

В оповіданні “Російський характер” А. Н. Толстой описало епізод Великої Вітчизняної війни, коли до перемоги залишався ще цілий рік, причому автор зобразив навіть не військовий подвиг танкіста Єгора Дремова (цього швидше за все можна було б очікувати), а сімейні обставини героя – взаємини його з родителями й нареченою. Російський характер в оповіданні складається з окремих рис характерів всіх героїв, головних і другорядних. Головним героєм є Єгор Дремов, командир танка, що одержав важкі опіки в бої на Курській дузі. Його рятує з палаючого

танка водій, що сам був поранений, але витягся командира, що втратив свідомість Таким чином, водій танка Чувилев (цей другорядний персонаж ще раз з’явиться в оповіданні для опису бойових подвигів танкового екіпажа під командуванням Єгора Дремова) у небезпечний момент думає не тільки про власне життя, але, ризикуючи собою, рятує бойового товариша.

У його совісності можна бачити чортові характеру, що високо цінується росіянами. Єгор Дремов проявляє російський характер і в бої, і особливо у відносинах з родителями й нареченою. Приїхавши додому у відпустку після поранення, він пошкодував своїх старих батьків, побоявся

засмутити їх. Єгорові здавалося, що його потворна особа злякає їх: адже воно стало безжиттєвою маскою, і тільки очі залишилися колишніми. Таким чином, у характері головного героя виявилися скромність, стриманість, навіть жертовність, які цінують російські люди: теперішня людина найменше піклується про себе, але насамперед думає про своїх близький, про їхнє щастя.

Єгор Дремов помилявся, думаючи, що щадить своїх батьків, коли не зізнається, що він їх син Його батьки щасливі вже тим, що їхній син живий – адже всі навколо одержують із фронту “похоронки”. Єгор Егоровичи Марія Полікарпівна люблять свого сина не за зовнішність, а тому, що він – син. Звичайно, старі пишаються, що їхній Єгор – герой, але насамперед цінують у ньому не красу, а мужність і чесність.

Тут проявляється ще одна риса російського характеру – головна увага приділяється не зовнішності, а щиросердечним якостям. Адже обпалена особа солдата свідчить, що він брав участь у страшних боях і не щадила себе, захищаючи Батьківщину. Така людина викликає в росіян повага й замилування, незважаючи на зовнішнє каліцтво Тому батько Єгор Єгорович уважає, що такою особою, яке було у фронтовика, що приїжджав до них, “треба пишатися”. Цю думку формулює старший Дремов – сам росіянин людина. Російським характером володіє й мати героя.

Марія Полікарпівна довідалася свого сина, хоча його особа змінилася після операцій до невпізнанності. Вона серцем, якимсь шостим почуттям, угадала, що в неї в будинку гостював син, і виявила незвичайну чуйність, настільки дорогу для російського серця. Оскільки російська людина звичайно стримана в проявах своїх почуттів, остільки дуже важливими якостями стають увага й спостережливість навколишніх, які самі повинні догадуватися про переживання близької людини Дуже добре, якщо друзі й родичі розуміють один одного без слів. У Каті Малишевої – нареченій Єгора Дремова також розкривається російський характер: у жінці росіяни цінують вірність і відданість, що й демонструє героїня, що двічі (проводжаючи на фронт і відвідуючи після поранення) заявляє Єгорові, що буде чекати на нього з війни й вірно любити.

Але ж Катя – наречена головного героя, а не дружина, тобто поки пов’язана з Єгором тільки словом. Іван Сударєв – друг Єгора й доброзичливий оповідач – сам має російський характер, розважливим, стриманим, вдумливим. Він оцінює вчинки всіх героїв, що з’являються в маленькій історії, і відзначає різні грані російського характеру в кожному персонажі.

Таким чином, Толстой створює російський характер, поєднуючи риси різних героїв, і, завдяки цьому прийому, представляє образ російської людини повним, різнобічним і узагальнено-піднесеним. Таке зображення національного характеру відрізняє оповідання Толстого від добутків інших радянських авторів, що писали овойне. Наприклад, А. Т. Твардовский у поемі “Василь Теркин” зосереджує риси російського характеру в одному головному герої. По художніх принципах – конфлікт між гарна й кращим і повчальність (повчальність) – “Російський характер” варто віднести до провідного напрямку радянської літератури – соціалістичному реалізму. В оповіданні конфлікт між Єгором Дремовим і його рідними надуманий, тому що існує тільки в голові скромного головного героя, а насправді, персонажі оповідання – один іншого краще й шляхетніше.

Повчальність “Російського характеру” виразилася в тім, що через Івана Сударєва, що оцінює в добутку всіх діючих осіб, письменник повчає: саме так, як Єгор Дремов, повинен поводитися радянський солдат; саме так, як його батьки й наречена, повинні надходити родичі солдата. Наприкінці оповідання автор підказує читачеві, як правильно розуміти ідею добутку: “Так, от вони, росіяни характери! Здається, простий людина, а прийде суворе лихо, у великому або в малому, і підніметься в ньому велика сила – людська краса”. Отже, історія про Єгора Дремове закінчилася щасливо. Іншого фіналу й не могло бути, з огляду на, що всі її герої мають шляхетні характери.

Під час страшної війни така історія стає необхідною: вона дає надію, рятує від розпачу, і тому “Російський характер”, можна сказати, відбиває сприйняття військової епохи й у цьому змісті стає пам’ятником епохи. Але безконфліктні історії із щасливим фіналом якщо й зустрічаються в реальному житті, те тільки як виключення. А як звичайно відбувається зустріч солдата і його сім’ї? Пам’ятаючи про мільйони радянських людей, що загинули на фронтах і в окупації, скоріше можна чекати трагічних побачень У вірші М. В. Исаковского “Вороги спалили рідну хату” (1945) зображується повернення солдата-переможця на рідне попелище: всі його близькі загинули під час німецької окупації, довгоочікувана зустріч із родичами перетворилася в поминки на могилі дружини.

Іншу трагічну ситуацію описує М. А. Шолохов в оповіданні “Доля людини” (1956). Повернувшись у рідне місто після фашистського полону. Андрій Соколов довідається, що в його будинок, коли там перебували дружина й дві дочки-підлітки, потрапила німецька бомба. У результаті улюблені родичі головного героя не мають навіть могил – на місці будинку лійка з іржавою водою.

Підрівняти целую нації під один, навіть правильний зразок неможливо. Драматичний варіант зустрічі солдата із сім’єю представлений в оповіданні А. П. Платонова “Повернення” (1946). Капітан Олексій Олексійович Іванов після перемоги приїжджає в рідне місто, де його чекають дружина Люба, одинадцяти літній син Петрушка й п’ятирічна дочка Настя. У перший же вечір за вечерею воїн-переможець вимагає в дружини звіту, як вона жила без його Письменник не розповідає про Іванова на фронті, хоча його ордена й медалі свідчать про бойові подвиги.

Зате автор докладно описє життяя сім”ї Івановихих у тилуу: Любаа всі чоотири рооки віійни працювавала на цегельномуому (!) заводіі, піклувалавалася про дв маленьких дітей, постійно тривожилася за чоловіка на фронті й, щоб відволіктися від повсякденної туги, один раз піддалася на ніжності як профспілкового інструктора. Цього капітан Іванов простити дружині не може, хоча собі подібні вільності прощає легко: він сам пари днів назад по шляху додому затримався в гостях у знайомої фронтовички Маші Фінал історії про Єгора Дремове заздалегідь вирішений, з огляду на прекрасні росіяни характери всіх персонажів у цьому оповіданні. А як надійде неідеальний платоновский герой? Обурений і скривджений визнанням Люби, Олексій на наступний ранок хоче виїхати до Маші (!

), але, побачивши з вікна вагона дітей, що біжать до поїзда своїх, Петрушку й Настю, раптом зм’якшується душею й сходить із поїзда: учора він оцінював свої сімейні обставини з погляду “самолюбства й власного інтересу”, а зараз зрозумів їх ” серцем, щооголилося,”. Ніякого повчання в оповіданні Платонова ні, а щасливий кінець пояснюється не зразковою шляхетністю Іванова, а почуттями нормальної людини – любов’ю до своєї сім’ї. Тому оповідання “Повернення” ближче до життя, чим “Російський характер”: платоновский оповідання показує реальний мир таким складним, який він і є, а не таким правильним, який він повинен бути, на думку письменника А. Н. Толстого






Кому дозволена мета дозволені й засоби.
Як зображується російський характер в оповіданні Російський характер?