Суперечність образу Фауста

Він — зневірений в науці та житті старий вчений-енцеклопедист, на межі самогубства, але зустрічається з потойбічними силами, злим духом Мефістофелем, і знаходить нове життя.

Якщо головна ідея народного Фауста полягає у застереженні від антихристиянської та аморальної поведінки людини, яка запродалася дияволу, то Гетівський спрямований на створення постаті людини, яка є уособленням найважливіших світоглядних тез та внутрішніх суперечностей просвітницької ідеології.

Дійсно, з одного боку Фауст уособлює ідеал просвітницьких уявлень про розвинену людину того часу: допитливу і діяльну, вільну в думках і не упереджену в поглядах, яка постійно прагне нових знань, що поповнювали б її досвіт і розширювали світогляд.

На відміну від учених-схоластів, знаючих життя лише з книжок, він хоче втілити свої прагнення в життя, зробити процес пізнання інструментом перетворення світу, що, зрештою, служило б суспільному благу.

Суспільне благо, як кінцева істина, що визначає сенс існування людської особистості, головна думка, до якої приходить Фауст, і яку він проголошує в останньому своєму монолозі.

З іншого боку образу Фауста притаманний скепсис щодо всесилля людського розуму і безмежності пізнання, який є характерним для завершальної фази просвітництва.

Гете не ідеалізує Фауста. Авторові імпонує велич духовних прагнень героя, але він бачить і його помилки. Тому Фауста часто називають своєрідним двійником Гете. Фауст уособлює всі сумніви й пошуки думки та мрії, які хвилювали Гете.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Загрузка...
Зараз ви читаєте: Суперечність образу Фауста