Роман “Фауст”. Характеристика образу Фауста

Фауст. Ім’я походить від латинського слова faustus – щасливий, удачливий. Образ Ф. супроводжував Гете усе життя, первинний нарис трагедії “Прафауст” відноситься до 1773-1775 рр.; трагедія в цілому була завершена в 1831 р.(останні поправки були зроблені Гете незадовго до смерті, в 1882 р.). У міру того як просувалася робота над трагедією, образ Ф. придбавав усе більш грандіозний філософський вимір. У остаточному варіанті трагедії Ф. виступає як представник усього людства, його неприборканого жадання життя, волі до знання, творення і творчості. Надзвичайні масштаби майбутньої драми з’ясовуються вже в “Пролозі на небі”, де за душу Ф. починають суперечку небеса і пекло. Господь Бог і Мефістофель. Гете сам відмічав подібність цього прологу з біблейської “Книги Иова”, де про душу Иова сперечаються Бог і сатана. Упродовж усієї трагедії Ф. проходить через ряд метаморфоз. У першій частині з’являється Ф., великодосвідчений учений і мудрець епохи Реформації, який опанував усі науки свого часу але глибоко розчарувався в книжковому знанні. Він хоче осягнути “всесвіту внутрішній

зв’язок”. Але саме цього не може дати абстрактна наука. Ф. тісно у своїй робочій кімнаті, він пристрасно рветься до людей, до живої природи. Ми бачимо його на прогулянці, серед простолюддя, і в спілкуванні з природою(сцена “Біля воріт”) : на цих прогулянках Ф. супроводжує Вагнер, його педантичний, обмежений учень. Тема “Ф. і природа” – одна з ключових тем усього твору. Ф. – людина сильних, титанічних поривів(не випадково його образ так захоплював Гете в юності, коли він працював над трагедіями “Прометей” і “Магомет”). Саме безмежна пристрасть Ф. до оволодіння таємницями природи, до знання, до досягнення світу і людей примушує Ф. погодитися на договір з Мефістофелем. Головна риса Ф. – вічне занепокоєння, тому він висуває особливу умову договору : біс виграє лише у тому випадку, якщо Ф. побажає “зупинити мить”. Але Ф. упевнений, що цього ніколи не буде. Відтепер Ф. належить пройти через ряд спокус і чуттєвих спокус. Спочатку – це груба пиятика в льосі Аэрбаха. Потім чарівний напій, виготовлений на кухні відьми, повертає йому молодість і юний нестримний запал. Одно з найважливіших подій першої частини – зустріч Ф. з Маргаритою. Любов до цієї юної дівчини перетворює і безмірно збагачує Ф., уперше після безплідних самотніх умствований в нім пробуджується проста людяність. Проте світ Маргарити занадто вузький для Ф., і в його душі виникає трагічне роздвоєння. Пристрасть до Маргарити і підступи Мефістофеля ведуть Ф. до тяжких злочинів: він повинний в загибелі матері Маргарити і вбивстві її брата Валентина. Після цього Ф. вимушений зі своїм супутником бігти з міста; Мефістофель залучає його до розгнузданого шабаш сатанинських сил(“Вальпургієва ніч”). Проте і в цей критичний момент, коли Ф., здавалося б, заплутався в тяжких гріхах, його воля до добра виявляється сильніше. Розкаяння в скоєному, безмірне співчуття до Маргарити в якійсь мірі очищають його душу, він робить відчайдушну, хоча і безнадійну спробу визволити Маргариту з в’язниці. Друга частина “Фауста” помітно відрізняється від першої; образ Ф. набуває тут принципово нового сенсу. Гете неодноразово підкреслював, що Ф. не лише є героєм твору в звичайному значенні слова, його образ потрібний для розуміння єдності трагедії. Усе більш розширюються – порівняно з першою частиною – сфери діяльності Ф. : це і державна діяльність, і філософські спори, і занурення у світ первинних еллінських віддань і міфів, грецької краси і, нарешті, невтомна творча праця, що відвойовує нові землі біля моря. Прагнення Гете охопити в другій частині величезний проміжок історії – від античності до першої чверті XІX ст. – примушує його постійно прибігати до алегорій. Працюючи над другою частиною, Гете в жовтні 1826 р. повідомляв В. Гумбольдту, що вона охоплює “три тисячі років, від падіння Трої до узяття Миссолунги”(міста, де помер Байрон).






Твір на тему мій улюблений вид спорту футбол.
Роман “Фауст”. Характеристика образу Фауста