Роль Мефістофеля в духовних шуканнях Фауста (За трагедією Гете “Фауст”)

Йоганн Вольфган Гете вважається основоположником німецької літератури нового часу. Ця всебічно обдарована людина залишила помітний слід у світовій літературі і науці. Творчість Гете є гідним віддзеркаленням найважливіших тенденцій і протиріч тієї епохи. Трагедія “Фауст” є підсумковим твором Гете, в якому автор виклав свої думки щодо сенсу людського життя. “Фауст” – це пристрасне уславлення потягу людства до знань та істини. За думкою Гете, сенс людського життя полягає у невтомній діяльності заради людини як такої, хоча б ця діяльність була поєднана з трагічними помилками.

Трагедія “Фауст” починається “Прологом на небі”. У надхмар’ї бесідують Бог та Мефістофель. їхня бесіда набуває характеру філософської дискусії. Мефістофелеві вдається переконати Бога, і той погоджується на проведення експерименту, об’єктом якого має стати видатна людина свого часу – доктор Фауст. Бог є носієм оптимістичного погляду на людину. За його думкою, Фауст повинен залишитися вірним добру і розуму. Мефістофель поводить себе як закоренілий скептик, який не вірить у людську порядність і поміркованість. Отже, Мефістофель вирушає на землю, щоб провести цей цікавий експеримент.

Доктор Фауст є вченим-енциклопедистом, який розчарувався у науці та її спроможності відкрити істину. Душевно спустошений Фауст у глибокому відчаї вдається до магії, але дух, якого він викликав, смертельно лякає його. Невдовзі в кімнаті Фауста з’являється і Мефістофель. Між доктором та дияволом укладається згода. Фауст повинен звідати життя у всіх його проявах. Мефістофель бере на себе, так би мовити, технічний бік справи. Але ж, згідно з угодою, після того як Фауст накаже особливо прекрасній миті зупинитися,...

його душа перейде у власність Мефістофеля. І ось починаються мандри світами, в яких Фауст і Мефістофель нерозлучні.

Мефістофель є втіленням злої мудрості. Він до тонкощів знає людську натуру і як ніхто вміє скористатися її слабкостями. Мефістофель зневажає людей:

Людина не всякчас діяльності радіє,

Понад усе кохає Супокій;

Потрібен їй супутник ворушкий,

Щоб бісом грав і збуджував до дій.

Фауста хвилює пошук сенсу людського буття, власний досвід і переживання, але йому не вдається встояти проти чар кохання. Маргарита не змогла дати Фаусту відчуття, безмежного щастя, і мандри доктора продовжуються.

На схилі свого життя Фауст наближається до втілення свого ідеалу. Вищий сенс буття йому вбачається у служінні людям. Сліпий Фауст помирає, і його безсмертну сутність забирають на небо. В останній сцені трагедії Мефістофель розуміє, що він у черговий раз програв у одвічній суперечці між божественним та земним.

Йоганн Гете написав “Фауста”, підводячи підсумок філософському і морально-етичному досвіду людства. Можна також сказати, що трагедія присвячена й майбутньому людства, його надіям та бідам. Суперечка між Фаустом та Мефістофелєм триває вічно, тому що вона є суперечкою між добром і злом, які живуть у кожному. До сьогодні актуальним є заклик доктора Фауста не заспокоюватися, не впадати в душевний сон. Треба діяти, змінюючи на краще себе й навколишній світ:

Лиш той життя і волі гідний.

Хто б’ється день у день за них.

Розвиток людства вбачався Гете у вічному пошуку та вічній праці. Через це людина може вдосконалюватися, перемагаючи смерть як фізичну, так і духовну – ось, мабуть, один із головних висновків трагедії “Фауст”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...