Злочин проти Людини в Достоєвського й Лєскова
Злочин проти Людини. Одна загальна ідея поєднує Злочин і покарання Достоєвського й Леді Макбет Мценского повіту Лєскова. Це моральна проблема, проблема відносини людини до людини, проблема переступити через людину. Соня говорить Раскольникову: Устань. Мабуть зараз, цю же хвилину, стань на перехресті, поклонися, поцілунок спочатку землю, що ти опоганив, а потім поклонися всьому світлу, на всі чотири сторони й скажи всім уголос: Я вбив! Тоді бог знову тобі життя пошле. Цими словами Соня говорить, що людина, що переступила іншого, позбавляє себе
Убиваючи іншого, герої вбивають себе. Себе як Людини. А тепер переходимо до другої частини нашого розбору покаранню. Що ж очікує Катерину Ізмайлову й Раскольникова за преступлениякатерина й Розкольників жили в різних умовах, але їхня відчуженість від людей, їхня замкнутість на собі, своїх переживаннях, небажання переступити через себе, свої бажання й привели їх до трагедії. Умови їхнього життя, їхнього буття не були визначальними для здійснення
Після злочину нерозв’язні питання встають перед Раскольниковим. Земний закон бере своє, і він примушений на себе донести. Примушено, щоб хоча загинути на каторзі, але примкнути знову до людей; почуття розімкнення замучило його. У поверненні Раскольникова до людей більшу роль зіграла Соня Мармеладова. Але її рішення складалося в самопожертві, у тім, що вона переступила себе й основну її ідею це ідея непреступаемости іншої людини. Переступити іншого значить для неї погубити себе. Це той^-те-людин-те воша! викликує вона на заяву Раскольникова, що він воша вбив, марну, бридку, злобливу. Ну як же, як же без людина^-те прожити!
Дві різні долі, два різних у всіх відносинах людини, Катерина Ізмайлова й Розкольників, зробили те саме злочин убивство. Їх чекає те саме покарання каторга. Але найстрашніша трагедія для людини це покарання не фізичне (каторга), а моральне. Людина перестає вірити сам собі. Я не людини вбила, а принцип убив! викликує Розкольників, несвідомо розуміючи, що на цьому принципі тримається його Я. Хіба я старушонку вбив. Я себе вбив, а не старушонку! Себе вбив як Людини
Страшні борошна терзають Катерину: Навкруги все до жаху бридко: нескінченний бруд, сіре небо, обезлиственние мокрі рокити й у растопиренних їхніх суках нахохлившаяся ворона. Вітер те стогне, то злиться, то виє й реве. У цих пекельних, душу надривних звуках, які довершують весь жах картини, звучать ради дружини біблійного Іова: Прокляни день твого народження й умри
От це моральне покарання за злочин і є найстрашніше покарання для людини. Це й поєднує Лєскова й Достоєвського
Але після покарання Розкольників усвідомлює злочинність його ідеї, його справ. Під впливом Соні й людей, з якими він постійно спілкувався, можливо його переродження. Любов воскресила його. Як це трапилося, він і сам не знав, але раптом щось як би підхопило його і як би кинуло до її ніг. Він плакав і обіймав її коліна. У першу мить вона жахливо злякалася, і вся особа її змертвіло. Вона підхопилася з місця й, затремтівши, дивилася на нього. Але негайно ж, у ту ж мить вона все зрозуміла. В очах її засвітилося нескінченне щастя; вона зрозуміла, і для неї вже не було сумніву, що він любить, нескінченно любить її, і що настала ж нарешті ця хвилина… Та й що таке ці всі, всі борошна минулого! Всі, навіть злочин його, навіть вирок і посилання здавалися йому тепер, у першому пориві, якимось зовнішнім, дивним, як би далі й не з ним случившимся фактом. Він, втім, не міг у цей вечір довго й постійно про що-небудь думати, зосередитися на чому-небудь думкою; так він нічого б і не дозволив тепер свідомо; він тільки почував. Замість діалектики наступило життя, і у свідомості повинне було виробитися щось зовсім інше
Під подушкою його лежало Євангеліє. Він взяв його машинально. Ця книга належала їй, була та сама, з якої вона читала йому про воскресіння Лазаря На початку каторги він думав, що вона замучить його релігією, буде заговорювати про Євангеліє й нав’язувати йому книги. Але, до найбільшого його подиву, вона жодного разу не заговорила про цьому, жодного разу навіть не запропонувала йому Євангелія. Він сам попросив його в їй незадовго до своєї хвороби, і вона мовчачи принесла йому книгу. Дотепер він її не розкривав. Він не розкрив її й тепер, але одна думка промайнула в ньому: Хіба можуть її переконання не бути тепер і моїми переконаннями. Її почуття, її прагнення принаймні…
Любов, що воскресила Раскольникова, погубила Катерину. Зрозумівши, що доконані нею вбивства не дали їй щастя в житті, що їй нікуди піти від усвідомлення доконаного нею, переставши вірити в кохану людину, вона кінчає життя самогубством
Поєднує ці два добутки підхід письменників до проблеми злочину й покарання через внутрішнє, духовне життя людини. І найстрашнішим покаранням для людини є відчуження від суспільства й те, що зло, заподіяне ними іншим, вертається до них духовними борошнами
(1 votes, average: 5,00 out of 5)