Жанрова своєрідність роману Батьки й діти Тургенєва І. С
… із часів древньої трагедії ми вже знаємо, що теперішні зіткнення ті, у яких обидві сторони до відомого ступеня праві. І. С. Тургенєв По жанрі “Батьки й діти” (1861) – роман, але якщо розкривати жанрову своєрідність цього добутку, те це соціальний (ідеологічний) і психологічний роман. Тема роману “Батьки й діти” – зображення суспільно-політичної ситуації напередодні скасування кріпосного права. В 1859-1861 роках у Росії зложилася перша революційна ситуація, що завершилася скасуванням кріпосного права “зверху”. Революційна
В “Батьках і дітях” представлена боротьба головних суспільних сил Росії напередодні реформи 1861 року, що робить роман соціальним. Павло Петрович Кірсанов, міркуючи на модну тему про ліберальні реформи, на ділі відстоює інтереси самого консервативного помісного дворянства,
Базарова можна віднести до типу героїв, що одержали у вітчизняному літературознавстві назва “нові люди”, саме завдяки цьому героєві роман “Батьки й діти” представляє серйозний історико-літературний інтерес. Умовно роман можна розділити на дві частини У першої автор розкриває образ Базарова в зіткненні з ідеологічними супротивниками. Тургенєв докладно описує суперечки Павла Петровича й Базарова, які висловлюють різні думки по тим самим питаннях; це дозволяє уточнити жанрову своєрідність роману: він не тільки соціальний, але й ідеологічний. Подібним образом побудована комедія О. С. Грибоєдова “Горе від розуму”: ідеологічні супротивники – Чацкий і представники фамусовского суспільства – сперечаються по різних суспільних питаннях (про дворянську службу, про утворення, про сімейні відносини, про патріотизм і т. буд.
). В “Батьках і дітях” ідейні супротивники обговорюють самі актуальні питання свого часу: про необхідність реформ, про настрій народу, сільській громаді, ролі дворянства в суспільстві, про нігілістів, російської історії, мистецтві й т. д. Можна зрівняти, наприклад, відношення ідеологічних супротивників до народу. Павло Петрович заявляє, що любить народ, але Тургенєв повідомляє що аристократ розмовляє з мужиками, уткнув ніс у надушену хустку (VІІ). В епілозі автор отруйно зауважує, що любов Павла Петровича до народу проявляється в одному: у Дрездене на його столі коштує срібна попільниця у вигляді мужицького постола. Базарів, зі своєї сторони, гордо вимовляє, що сам вийшов з народу: “Мій дід землю орав” (X). При цьому молодий нігіліст не приховує, що дивиться на мужика досить презирливо, та й сам мужик про себе препоганої думки. Справедливості заради треба помітити, що так само тверезо, без сентиментальності Базарів дивиться й на власну персону.
У всіх суперечках з Павлом Петровичем Базарів здобуває перемоги: сільський аристократ нічого не може заперечити на всебічну критику російських порядків, дану нігілістом У цих зіткненнях Тургенєв звертає увагу на доказову силу й справедливість поглядів Базарова, але в деяких питаннях (щодо мистецтва, любові, природи, сімейних відносин) письменник не може погодитися зі своїм рішучим героєм, хоча старанно приводить його сміливі заяви про те, що любові ні, а є тільки фізіологічний потяг підлог; що Рафаель “гроша мідного не коштує” (X); що природа – дрібниці, що батьківська любов – докучливе почуття. Друга частина роману, по думці письменника, повинна довести й читачам, і самому героєві, як він помилявся у своєму нігілістичному відношенні до загальнолюдських цінностей. На балі в губернському місті Базарів зустрічає Ганну Сергіївну Одинцову й трохи пізніше по-справжньому закохується в неї. Так Базарів наявному досвіді довідається, що ідеальна любов все-таки існує, – він сам страждає від нерозділеної любові. Якщо в першій частині роману молодий нігіліст заявляє Аркадію: “Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник” (ІX), то тепер він розуміє, як важлива для людини природа-храм, де він може відпочити від повсякденної суєти, успокоитьнерви, без перешкоди обміркувати свої ідеї й проблеми.
Закоханий Базарів гуляє в далеких куточках парку, у лісі, вполе. Перша частина пояснення Базарова з Одинцовій відбувається в поетичній обстановці (у відкритого в сад вікна, у яке заглядає літня ніч, свіжа й таємнича). Іншими словами, Тургенєв демонструє, що помилкові погляди головного героя, ще дуже парубка, розбиваються при зіткненні з реальним життям. Письменник ставиться до свого героя одночасно й з явною симпатією, і з упередженням.
Автор визнає силу особистості Базарова. Це проявляється, по-перше, у тім, що в ідеологічних суперечках нігіліст завжди бере гору над лібералами-дворянами. По-друге, смерть Базарова, зображена у фіналі, підтверджує силу його характеру, на що справедливо вказував Д. І. Писарєв у своєму розборі роману. Базарів і перед смертю не змінює своїм життєвим принципам і мужньо зустрічає свій кінець По-третє, поруч із головним героєм зображені ще два ” нігілісти-прогресиста” – Кукшина й Ситників, які виявляють собою злу карикатуру на передових людей свого часу. Але Тургенєв, людина ліберальних переконань, визнаючи силу героя, не може погодитися з його нігілістичними поглядами на людські почуття, мистецтво, не може схвалити радикальні висловлення про старий уклад життя, створеному зусиллями цілих поколінь, але ж Базарів спокійно заявляє Павлу Петровичу: “Спершу потрібно місце розчистити, а будувати будуть інші” (X). Ці сторони особистості молодого нігіліста викликають у письменника негативне відношення, тому Базарів зображується у романі тенденційно, тобто автор навмисно загострює й підсилює деякі риси характеру й деякі спірні висловлення героя.
Насамперед тенденційність проявляється в описі зовнішності головного героя, даному на початку роману: довга особа, довгі волосся піскового кольору, дивні бакенбарди, червоні руки без рукавичок, старе балахон^-балахон-пальто-балахон Недарма камердинер Павла Петровича назвав гостя “теперішня свиня в кущі” (X). Крім того, портрет показує, що, по-перше, Базарів – людин бедний і що, по-друге, він нехтує манери дворян типу світського лева Павла Петровича й навмисно мало уваги надає одягу. Упередження Тургенєва виявилося й у тім, що його герой, всупереч своїм рішучим переконанням, бере участь у дуелі, що зображена як пародія на теперішній двобій. Базарів, бажаючи вилікувати від нещасної любові до Одинцової, заграє з Фенечкой.
Він заслужено нехтує незначного Ситникова, але при цьому цинічно заявляє, що такі дурні йому потрібні для брудних справ: “Не богам же горщики обпалювати” (XІX). Нарешті, Базарів з волі автора вмирає через дурну випадковість, так нічого й не зробивши в житті.
“Батьки й діти” – психологічний роман, тому що Тургенєв приділяє велику увагу зображенню почуттів і переживань своїх героїв. При цьому особливість психологізму (“принцип айсберга”) письменника полягає в тім, щоб дати самому читачеві можливість по декількох натяках догадатися про почуття героїв. Дії героїв у Тургенєва не супроводжуються тривалими болісними роздумами, як у романах Ф. М. Достоєвського; герої в Тургенєва не вирішують власні світоглядні проблеми в тривалих внутрішніх монологах, як герої Л. Н. Толстого. На думку Тургенєва, письменник не повинен проводити психологічний аналіз перед читачем: все це він проробляє з героями заздалегідь, а читачеві підносить тільки результати переживань і роздумів персонажів.
Зразком тургеневского психологізму може служити історія любові Аркадія Кірсанова Парубок дуже точно осмислює свої життєві враження-спостереження за природою, характерами зустрінутих людей (сестер Ліктьових, батьків Базарова, самого Базарова). Аркадій зі смутком і ревнощами стежить за романом Одинцової й Базарова, а сам непомітно закохується в тиху, соромливу Катю, що здається йому простій і мила дівчина. І в житті, і в любові він здатний тільки на пересічні вчинки, а любити жінку, подібну Одинцовій, тим більше любити безнадійно, Аркадію не під силу. Отже, у центрі соціально-психологічного роману “Батьки й діти” коштує новий герой епохи – “нова людина” – Базарів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)