Конфлікт поколінь у добутку І. С. Тургенєва “Батьки й діти”

1. Суспільно-політичні настрої. 2. Новаторство в добутку. 3. Подібність і розходження Базарова й Павла Петровича. 4. Характер Миколи Петровича 5. Життєва позиція Аркадія. І. С. Тургенєв, як натура творч і чутлива, прекрасно бачив і розумів, що відбувається в соціальному житті його сучасників.

Роман “Батьки й діти” був завершений в 1862 році, коли в суспільстві явно простежувалося протиборство двох політичних партій лібералів-аристократів і революційних демократів Безумовно, це не могло не відбитися у романі письменника, де конфліктні сторони

представляють нігіліст Євгеній Базарів і дворянин Павло Петрович Кірсанов. Будучи дворянином, Іван Сергійович не міг розділяти поглядів Базарова, що, на думку автора, і був носієм революційних демократичних ідей. З іншого боку, Тургенєву як художникові були цікаві ці люди, їхні характери. Його відношення до свого героя далеко не однозначно, про що свідчить і той факт, що Євгеній “придушує всі інші обличчя роману”. При написанні свого роману Іван Сергійович виявив деяке новаторство в плані побудови сюжету й самої ідеї добутку.

Це було нове віяння в художній літературі того часу Роман Тургенєва повністю позбавлений

звичних традиційних елементів будь-якого іншого художнього твору. Тут важко виявити розв’язку або зав’язку сюжету, не існує строгого плану, що визначає хід дії. З іншого боку, у добутку можна побачити добре промальовані сильні характери, спостереження й картини з повсякденного життя поміщиків і селян. Відсутність строго вивірених художніх компонентів зовсім не применшує цінності цього добутку, оскільки тут здійснюється ретельний психологічний аналіз людської особистості, проявляється відношення автора до своїх героїв З першого знайомства з головними героями роману Євгенієм Базарових і Павлом Петровичем Кірсановим стає ясно, що ці люди не зможуть не протистояти один одному. Автор ще більше підкреслює це, даючи найдокладніший опис зовнішнього вигляду своїх персонажів.

“Витончений і породистий” Кірсанов не міг не дратувати нігіліста своїми відверто аристократичними замашками, класичними рисами особи, білосніжними комірцями, гарними руками з довгими рожевими нігтями. А Павло Петрович із явною ворожістю дивився на широке плебейське чоло, “великі опуклості просторого черепа”, довгі волосся й широкі одяги ненавмисного гостя. Уже при першому знайомстві один з одним між цими людьми спалахнув вогник ворожості, що згодом розрісся до теперішнього конфлікту між старшим і молодшим поколіннями.

Нігіліст, що звик працювати й із практичної сторони підходити до будь-якому явищу навколишнього життя, безумовно, не міг зрозуміти аристократа, що заточився в селі й міркує про тонкі матерії Євгеній дратував Кірсанова своєю обмеженістю із приводу не матеріальних, а духовних цінностей. З іншого боку, ці головні герої роману неймовірно близькі один одному. Обоє до шаленства вірні своїм один раз сформованим поглядам і не готові піти хоча б на найменший компроміс. Нігіліст ратує за вільнодумство, відкидаючи всі не вписується в границі матеріальної дійсності, а аристократ з не меншою запопадливістю консервативна у всьому, почуваючи себе теперішнім джентльменом.

Обоє ні на йоту не можуть відступити від своїх “принципів”, хоча один з них, зокрема парубок, упевнений, що взагалі позбавлено яких-небудь принципів: “Нігіліста – це людин, що не відмінюється ні перед якими авторитетами, що не приймає жодного принципу на віру”. Незважаючи на ідеологічні розходження, по характері Кірсанов і Базарів сильно схожі. Обоє використовують свій зовнішній вигляд для демонстрації своїх поглядів Звідси й балахони замість одягу, довгі волосся, бакенбарди Євгенія, бездоганний костюм, крохмальні тонкі сорочки, відполіровані нігті Павла Петровича.

Дорікаючи свого суперника в ліні й відсутності яких-небудь спроб зробити що-небудь корисне для суспільства, Базарів, по великому рахунку, і сам для себе ще не визначив чіткої мети, не знайшов свого призначення в цьому житті. Саме тому, виступаючи в суперечці в ролі викривача, Євгенія гається з відповіддю на питання Кірсанова: “Ви все заперечуєте, або, виражаючись точніше, ви все руйнуєте… Так адже потрібно ж і будувати”. За нього заступається Аркадій, затверджуючи, що завдання нігілістів полягає тільки в руйнуванні всього старого, у звільненні нового місця Не тільки Кірсанов відчув слабину в міркуваннях Базарова.

Одинцова також швидко відчула відсутність головної життєвої мети у свого нового знайомого. Маючи неймовірну проникливість, вона не може повірити, що Євгеній, наділений настільки високою часткою самолюбства, здатний задовольнятися діяльністю звичайного повітового лікаря. На що головний герой відповідає: “Та й, крім того, що за полювання говорити й думати про майбутнєє, що большею частиною не від нас залежить? Вийде Випадок що-небудь зробити – прекрасно, а не вийде – принаймні, тим будеш задоволений, що заздалегідь дарма не бовтав”.

Кірсанов щиро впевнений, що Базарів не більш ніж позер і своя теорія прикриває своє неуцтво й погані манери: “… колись потрібно було вчитися… а тепер їм варто сказати, що геть усе дурниця… і справа в капелюсі…

Колись вони просто були дурні, а тепер вони раптом стали нігілісти”. Якщо на початку роману читач явно почуває пропасти; поділяючі молодші й старші покоління, то по ходу розвитку дії стає зрозуміло, що її як такий і не існує зовсім. Незважаючи на те що молоді люди, розмовляючи між собою про братів Кірсанових, не називають їх інакше, як “дідки”, автор точно вказує вік Миколи Петровича й Павла Петровича. У результаті стає видно, що не такі в них похилі роки, щоб записувати їх у старі, а тим більше по сучасних мірках.

Ще більше наближає батька Аркадія до нового покоління його молоденька дружина й грудний син, сім’я як би вказує читачеві, що Микола Петрович перебуває в самому розквіті сил. Саме він більшою мірою й протистоїть нігілістичним ідеям сина і його друга. Павло Петрович ненавидить Базарова, вступаючи з ним у дебати, він відстоює свою точку зору винятково на словах, однак тільки Микола Петрович без зайвих розмов займається справою. Він не випробовує стосовно Євгенія сильно негативних емоцій, подібно своєму братові Більше того, він поважає думку цієї людини, заслужено вважаючи його розумним і начитаним.

Кірсанов жваво цікавиться й науковими хімічними досвідами свого гостя, як губка, усмоктуючи все нове й цікаве. Разом з тим саме Микола Петрович, єдиний із всіх занимающийся практичною діяльністю, може протистояти нігілістові, поставити під сумнів його доводи із приводу матеріальності всього що відбувається. Кірсанов не просто міркує, а намагається щось змінити в навколишнім житті, для чого створює ферму, віддає частина землі селянам Своїм, здавалося б, непомітною працею він домагається значно більших результатів, ніж всі разом узяті нігілісти, що ратують за волю й ідеали, що відкидають, заради поліпшення життя. Микола Петрович сильно переживає через свої розбіжності із сином. Він першим робить крок назустріч і намагається зрозуміти нове покоління.

Іноді він почуває, що в чомусь відстає від передової молоді, щось для нього вже недосяжно. Однак це усвідомлення ще більше підстьобує Кірсанова з потроєною запопадливістю займатися практичною діяльністю Тільки робота дозволяє йому довести навколишньої й самий собі, що він ще живий і молодий, що, поки він може приносити користь своїй сім’ї й державі, його ще рано списувати з рахунків. З жалем Микола Петрович згадує про свої омани юного років, про свої суперечки зі своєю матір’ю, що через недосвідченість уважав відсталої від життя й занадто старої, щоб сприймати нові віяння, погляди. Тепер “цією же пігулкою” його пригощає рідний син.

Конфлікт, разгоревшийся на перших сторінках, затихає в добутку як би сам собою Після від’їзду нігіліста в сім’ї Кірсанових знову запановує спокій. Аркадій поступово віддаляється від свого приятеля й попадає під вплив розумної й практичної Каті. Роздратування проти Євгенія, що зародилося в душі парубка ще в період дружби зі своїм мимовільним наставником. Розростається настільки, що розвалює всю дружбу. Аркадій, також не позбавлений проникливості, починає зауважувати, що слова друга не завжди відповідають його вчинкам.

Викликають невдоволення гострі й не завжди необразливі висловлення Євгенія про рідні й знайомих Кірсанова-Молодшого. У результаті Базарів їде в маєток свого батька, де незабаром одержує зараження й умирає Аркадій же переймає досвід свого батька, зближаючись із ним усе більше й більше. Йому подобається займатися господарською діяльністю, нігілістичні похилості відходять на другий план, поки взагалі не залишаються десь далеко в минулому. Парубок, що володіє творчою натурою, що любить музику й поезію, усвідомлює неспроможність теорії свого друга й швидко відмовляється від її






Твір на тему панас.
Конфлікт поколінь у добутку І. С. Тургенєва “Батьки й діти”